Читаем Королева Марго полностью

— Ах, брате, у неї немає підстав закидати нам брехню, бо молодий чоловік здобуває собі таким способом славу великого відважника, і слава ця коштуватиме йому не дорого, бо він придбає її в кредит. Щоправда, йому, може, доведеться заплатити і капітал і проценти разом.

— Що ж, чого ви хочете! — сказав Генріх. — На цім світі за ніщо можна мати тільки ніщо!

І, привітавши д’Алансона рухом руки та усмішкою, він обережно виставив голову в коридор і, впевнившись, що нікого немає поблизу, швиденько вийшов від нього і зник на потайних сходах, що вели до Маргарити.

Королева Наварська почувала себе такою самою збентеженою, як і чоловік її. Її дуже непокоїла нічна експедиція короля, герцога д’Анжу, герцога де Гіза і Генріха проти неї і герцогині де Невер. Звичайно, ніякого доказу, що міг би скомпрометувати їх, не було; сторож, якого Ла Моль і Коконна відв’язали від ґрат, запевняв, що лишався німим. Але чотири сеньйори такого високого становища, як ті, проти яких виступили двоє простих дворян, Ла Моль та Коконна, не взялись би за своє діло випадково, не знаючи, за що вони беруться. Отже, Маргарита вернулась додому вдосвіта, перебувши решту ночі у герцогині де Невер. Вона зараз же лягла, але не могла спати і здригалася від усякого шуму.

В такому занепокоєнні вона почула стук в потайні двері і, перш ніж Жільйона сповістила, хто прийшов, звеліла впустити.

Генріх зупинився в дверях: ніщо не виказувало в ньому ображеного мужа; звичайна усмішка грала на тонких устах, і жоден мускул в обличчі не видавав страшних переживань, що привели його до неї.

Здавалось, він питався в Маргарити очима, чи дозволить вона йому лишитись з нею сам на сам. Маргарита зрозуміла погляд свого чоловіка і зробила Жільйоні знак вийти.

— Пані, — сказав тоді Генріх, — я знаю, як ви прив’язані до своїх друзів, і боюсь, що приношу вам прикру звістку.

— Яку, пане? — спитала Маргарита.

— Один із найдорожчих наших слуг в цей момент дуже скомпрометований.

— Хто?

— Дорогий граф де Ла Моль.

— Пан граф де Ла Моль скомпрометований? Чим саме?

— Подією цієї ночі.

Маргарита, не зважаючи на все своє самовладання, не могла не почервоніти.

Нарешті, вона пересилила себе.

— Якою подією? — спитала вона.

— Як, — сказав Генріх, — невже ви не чули шум, який був цієї ночі в Луврі?

— Ні, пане.

— О, можу вас привітати, пані, — сказав Генріх з чарівною наївністю, — це доводить, що ви спите прекрасно.

— Але що трапилось?

— Трапилось те, що добра наша мати дала наказ панові де Морвелю з шістьма гвардійцями заарештувати мене.

— Вас, пане? Вас!

— Так, мене.

— З якої причини?

— Ах, хто може знати причини, що походять з такого глибокого розуму, як розум нашої матері? Я поважаю їх, але не знаю.

— І вас не було вдома?

— Так, випадково не було. Ви здогадались, пані, мене не було. Учора ввечері король запропонував мені піти з ним. Та якщо не було мене, то був інший.

— Хто інший?

— Здається, граф де Ла Моль.

— Граф де Ла Моль! — здивовано сказала Маргарита.

— Господи боже! Цей провансальчик справжній молодчина, — провадив Генріх. — Розумієте, він поранив Морвеля і вбив двох гвардійців.

— Поранив Морвеля і вбив двох гвардійців... річ неможлива!

— Як, ви сумніваєтесь в його відважності, пані?

— Ні, але я кажу, що пан де Ла Моль не міг бути у вас.

— Як не міг бути в мене?

— Бо... бо... — відповіла Маргарита в замішанні, — бо він був в іншому місці.

— А, якщо він може довести своє алібі, — відповів Генріх, — це інша річ. Він скаже, де був, і кінець.

— Де був? — жваво сказала Маргарита.

— Атож... Не мине й дня, як його заарештують і допитають. Але, на нещастя, є докази...

— Докази!.. Які?

— Чоловік, що вчинив цей шалений опір, був у червоному плащі.

— Але червоний плащ не тільки у Ла Моля... Я знаю ще одного чоловіка.

— Безперечно, і я теж... Але що вийде: якщо у мене був не пан де Ла Моль, то, значить, інший чоловік в червоному плащі, такому ж, як у нього. А ви знаєте, хто цей інший чоловік?

— Боже!

— От де біда! Ви, пані, бачите її, як і я, про це свідчить ваше хвилювання. Говорімо ж тепер між собою, як двоє людей, що говорять про найбажанішу в світі річ... про престол... про найдорожче добро... про життя. Арешт де Муї губить нас.

— Так, розумію.

— Арешт де Ла Моля тим часом нікого не компрометує, коли ви не вважаєте принаймні, що він здатний вигадати якусь історію, — сказати, наприклад, що розважався з дамами... чи я знаю що?

— Пане, — сказала Маргарита, — якщо ви боїтесь тільки цього, заспокойтесь... він цього не скаже.

— Як, — сказав Генріх, — мовчатиме, хоч би смерть загрожувала йому за мовчання?

— Мовчатиме, пане.

— Ви цього певні?

— Ручуся.

— То все на краще, — сказав Генріх, встаючи. — Ви йдете, пане? — живо спитала Маргарита.

— Так. Я тільки це хотів сказати вам.

— І ви йдете?

— Спробую витягти всіх з кепської історії, в яку втягнув нас цей клятий чоловік у червоному плащі.

— О, боже мій, боже мій! Бідний молодий чоловік! — тужливо скрикнула Маргарита, зчіплюючи руки.

— Справді, — сказав Генріх, виходячи, — дорогий пан де Ла Моль справді дуже милий слуга.

VII. Пояс королеви-матері

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России
Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России

Споры об адмирале Колчаке не утихают вот уже почти столетие – одни утверждают, что он был выдающимся флотоводцем, ученым-океанографом и полярным исследователем, другие столь же упорно называют его предателем, завербованным британской разведкой и проводившим «белый террор» против мирного гражданского населения.В этой книге известный историк Белого движения, доктор исторических наук, профессор МГПУ, развенчивает как устоявшиеся мифы, домыслы, так и откровенные фальсификации о Верховном правителе Российского государства, отвечая на самые сложные и спорные вопросы. Как произошел переворот 18 ноября 1918 года в Омске, после которого военный и морской министр Колчак стал не только Верховным главнокомандующим Русской армией, но и Верховным правителем? Обладало ли его правительство легальным статусом государственной власти? Какова была репрессивная политика колчаковских властей и как подавлялись восстания против Колчака? Как определялось «военное положение» в условиях Гражданской войны? Как следует классифицировать «преступления против мира и человечности» и «военные преступления» при оценке действий Белого движения? Наконец, имел ли право Иркутский ревком без суда расстрелять Колчака и есть ли основания для посмертной реабилитации Адмирала?

Василий Жанович Цветков

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза