Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході

Від міської стіни під’їхало ще вісім чи десять кіннотників. Їх очолював величезний чоловік з величезною головою у комбінезоні, обрізаному до колін, щоб припасувати до ніг верхні обмотки мокасинів, а крім цього, на ньому ще були картата сорочка та червона нашийна хустка. Він був без зброї, але воїни, які їхали обабіч нього, мали короткоствольні гвинтівки, а також сідельні револьвери та інше спорядження вбитих розвідників. Коли вони наблизилися, інші дикуни відступили, щоб дати їм дорогу. Індіанець на покусаному коні показав їм рану, але вождь лише чемно кивнув. Він повернув скакуна на чверть оберту до судді, і тварина вигнула шию, проте вершник її приборкав. Buenos días, сказав він. De dónde viene?[206]

Суддя всміхнувся і торкнувся зів’ялого вінка на голові, мабуть, забувши, що капелюха в нього немає. Він абсолютно офіційно представив свого начальника Ґлентона. Відбулося знайомство. Чоловіка звали Манґас, він був доброзичливий і вільно говорив іспанською. Коли індіанець на покусаному коні знову поскаржився, Манґас спішився, взяв руками голову тварини й оглянув рану. Він був високий, кривоногий і мав дивно непропорційне тіло. Він звів очі на американців, а тоді глянув на інших вершників і помахав їм.

Andale, сказав він. Він обернувся до Ґлентона. Ellos son amigables. Un росо borracho, nada más[207].

Апачі почали вибиратися із загону американців, як люди, що задкують із колючих кущів. Американці поставили гвинтівки вертикально, а Манґас вивів укушеного коня наперед і задер тому голову, утримуючи його лише своїми руками, поки тварина дико водила білими очима. Після короткого обговорення з’ясувалося, що, попри оцінені збитки, як оплату не приймуть нічого, крім віскі.

Ґлентон сплюнув і глянув на індіанця. No hay whiskey[208], сказав він.

Запала тиша. Апачі перезирнулися. Потім подивилися на сакви, фляги та бутлі з гарбуза. Cómo?[209] запитав Манґас.

No hay whiskey, повторив Ґлентон.

Манґас відпустив грубий недоуздок із сириці. Його люди дивилися на нього. Він поглянув на обнесене стінами місто, а потім на суддю. Немає віскі? запитав він.

Немає віскі.

Серед похмурих облич Манґас єдиний видавався незворушним. Він дивився на американців і їхню упряж. Вони справді не були схожі на тих, у кого могло залишитися невипите віскі. Суддя і Ґлентон сиділи на своїх конях і в межах перемовин більше нічого не пропонували.

Hay whiskey en Tucson[210], сказав Манґас.

Sin duda, погодився суддя. Y soldados también[211]. Він проїхав на коні трохи вперед, тримаючи рушницю в одній руці, а віжки в другій. Ґлентон поворухнувся. Кінь під ним теж зрушив. Тоді Ґлентон зупинився.

Tiene oro? запитав він.

Si.

Cuánto.

Bastante[212].

Ґлентон подивився на суддю, а потім знову на Манґаса. Bueno, сказав він. Tres días. Aquí. Un barril de whiskey[213].

Un barril?

Un barril. Ґлентон штовхнув п’ятами свого коня, апачі розступилися, і він, суддя та інші за ними вервечкою поїхали до воріт убогого валькованого міста, яке палало на рівнині у світлі зимового сходу сонця.

* * *

Лейтенанта, який командував невеликим гарнізоном, звали Каутс. Він був на узбережжі із командою майора Ґрема, а коли повернувся чотири дні тому, виявив, що місто перебуває в неофіційній облозі апачів. Вони були п’яні від свіжозвареного тисвину[214], і дві ночі поспіль лунали постріли та гучні безперервні вимоги дати віскі. Гарнізон мав дванадцятифунтову напівкулеврину[215], заряджену мушкетними кулями та розміщену на укріпленому валу, і Каутс сподівався, що дикуни відступлять, коли все вип’ють. Він поводився дуже офіційно і називав Ґлентона «капітаном». Ніхто з пошарпаних бійців не зліз з коня. Вони оглядали похмуре зруйноване місто. Віслюк у шорах, припнутий до жердини, нескінченно кружляв, обертаючи лопатеву мішалку, і дерев’яний вал поскрипував у своїх блоках. Біля основи мішалки порпалися кури та дрібні птахи. Жердина була на висоті понад метр над землею, але птахи все ж пригиналися і присідали щоразу, коли вона рухалася над ними. На площі в пилюці лежало декілька чоловіків, які, здавалося, спали. Білі, індіанці, мексиканці. Хтось накритий ковдрою, хтось ні. У дальньому кінці площі стояв стовп для публічних покарань, потемнілий унизу від собачої сечі. Лейтенант провів поглядом загін. Ґлентон відсунув капелюха і поглянув на лейтенанта з висоти свого коня.

І де чоловіку в цій блювотній дірі можна випити? запитав він.