Леся Українка. Книги Сивілли

А дванадцять років перед тим в «Одержимій» Леся Українка вперше обпеклася трагізмом Liebestod і відчула присутність справжнього, античної напруги трагізму в сучасному їй світі. Цей трагізм мав передусім персональний характер і народжувався з обставин побуту, психологічного стану й того творчого напруження, які зійшлися в ніч на 18 січня 1901 року. Пізніше, два роки по тому, в листі до Івана Франка літераторка пояснюватиме, що «Одержиму» «в таку ніч писала, після якої — певне, буду довго жити, коли вже тоді жива осталась» [95, с. 524]. Зізнається вона в граничному надриві, у якому поему створювала — «і навіть писала, не перетравивши тугу, а в самому її апогею». Уже перебуваючи на відстані часу від драматичної події, Леся Українка тут-таки, у листі до Франка, сформулює й власну міфологему творчості: фатум перетворення «діл» у «слова». «Якби мене хто запитав, як я з того всього жива вийшла, — зізнається вона Франкові, — то я б теж могла відповісти: “j’en аі fait un drame…”[79]» [95, с. 524].

Центральною драмою «Одержимої» стає «смертельна любов» — Liebestod, що символізує таке напружене кохання, яке співмірне лише зі смертю. Зрештою, про любов до смерті авторка говорить і раніше — і в «Блакитній троянді», і в поезіях, присвячених С. Мержинському, де мріє «Все, все покинуть, з тобою загинуть, / То було б щастя, мій згублений світе! // Стать над тобою і кликнуть до бою / Злую мару, що тебе забирає, / Взять тебе в бою чи вмерти з тобою, / З нами хай щастя і горе вмирає» [85, с. 259]. За два місяці по тому, як були написані ці рядки, не уявно, а наяву переживши смерть друга, вона значно глибше й зовсім не так оптимістично говоритиме про те, що таке любов, — в «Одержимій».

Часи раннього християнства — улюблена тема поетеси, і в «Одержимій», пишучи про сучасність, вона вдається до символічного часового зміщення, передаючи власні переживання Міріам та Месії. Водночас у поемі персональні й екзистенційні мотиви переплітаються із загальною ситуацією початку XX століття. Природа цієї ситуації, цього стану пов’язана з трагічно забарвленим індивідуалізмом, що перетворюється на справжній Ерос модерності. Саме в модерності як іманентній і самодостатній сучасності відбувається заперечення вічності, яка віддавна служила нагородою за земне, підневільне й стражденне існування. Задоволення від реальності, яке Фрідріх Ніцше закликав уважати ознакою модерного стану, зрештою, означало ствердження «еротичного ставлення до буття, для якого необхідність і здійснення суть одне» [63]. Загалом уся історія модерності позначена боротьбою еросу (насолоди) й логосу (розуму), причому розум і раціональність діють репресивно на інстинкти й еротичне задоволення, котре, однак, існує приховано й виявляє себе в есхатологічних, гностичних, єретичних уявленнях. На початку XX століття еротика модерності знову виходить на поверхню, стимулюючи відродження й оновлення гностичних і есхатологічних єресей.

На початку XX століття індивідуалізм як principium individuationis[80] стає еротично забарвленою філософією. Для Лесі Українки, як і для багатьох інших неоромантиків початку XX століття, він закроєний на суб’єктивному пориванні до любові й на бажанні, яке здійснюється лише в смерті. «Одержима» — поема про любов, що дорівнює смерті, і біблійний сюжет із його багатими асоціаціями, колізіями й сенсами допомагає відтворити саме таку трагічну ситуацію. По суті, Леся Українка розповідає в поемі про суб’єктивний бунт Міріам, головної героїні, близької духом самій поетесі, і проти реальності, у якій панує вигода, і проти обіцяної християнством вічності, де панує віра. Своєю любов’ю, відкритою на жертовність і навіть смерть, Міріам протистоїть натовпу й — ширше — суспільству масового споживання, що зароджується й готове прийняти як товар і земну любов, і Божу ласку.

Водночас Міріам — як єретичка — протестує проти християнської любові, оскільки сприймає Месію як сина людського, а не тільки як Сина Божого. Таким чином, вона постає і проти самого Бога, а точніше, того смертельного викупу, який задля людської юрби судилося здійснити Христу як посереднику між світом людським і Божественним, вічним. Міріам не є людиною юрби, і тому вона не може прийняти такого викупу.