Леся Українка. Книги Сивілли

У тій екзистенціальній переорієнтації, яку здійснює модерна біблійна герменевтика, поставивши поряд людину й Христа, головними небезпеками, з одного боку, є «неприступність», з якою божественне протистоїть людському, а з іншого — порівняльні й прямолінійні розмови про Бога та людину як про двох партнерів, котрі спілкуються між собою на одному рівні. Як пізнати, що Божественне — зовсім інший, сакральний світ, і не міряти його людськими мірками? У Лесі Українки розмова «одержимої» Міріам із Месією видається занадто «прямою». Міріам наближається занадто близько до Месії, і навіть здається, що вона говорить із ним на рівних. Насправді тут два виміри: Месія («Син Божий») — з одного боку, і Міріам, «одержима духом», звичайна жінка — з другого боку. Одержимість Міріам, її прагнення наблизитися до Месії трактуються ним як знаки її залежності від диявольських спокус.

Блаженнійший Святослав Шевчук у розмові з Оксаною Забужко зауважив, що «для Лесі Українки Христос є не ідеєю, а особою. <…> До ідеї не можна молитися, ти її або приймаєш, або відкидаєш, — а з особою можна спілкуватися, можна розмовляти, і це є справді християнський спосіб підходу до Бога, який є для нас особою, “кимось”. В постаті Ісуса Христа вона бачить Бога, який зближається до людини і якого часами годі зрозуміти» [84, с. 17]. Справді, у її «Одержимій» існує «непрямий» сенс діалогу між Месією та Міріам, який стосується не сакрального, а гуманного виміру християнства. Є своя правда й у Міріам. У символічному світі євангельського Христа панує вічність. Леся Українка натомість обертає цю перспективу до минущого людського життя й людською міркою — любов’ю — вимірює жертву Сина Божого. Це погляд єретичний, неканонічний, і в поемі Лесі Українки саме Міріам, як жінка, накреслює такий чуттєвий, власне людський, смертний вимір сприйняття жертви, на яку покликаний Месія. Їй болять одинокість Месії, зрада учнів, його смерть. Жіночий погляд відкриває в Месії вічного «одинокого», того «одинокого», що його письменниця бачила в Дон Жуані, Манфреді, Чайльд-Гарольді, які «одинокі» тому, «що прагнуть до занадто тісної єдности, що занадто ідеальні вимоги висувають до оточуючих, настільки ідеальні, що самі не могли б задовольнити їх зі свого боку» [92, с. 138].

Месія в цьому ряду є абсолютною мірою ідеальних вимог, тому одинокість його субстанційна й тому, з погляду земного, людського життя та людського щастя, вона є особливо разючою. Погляд жінки на Сина Божого, на Месію максимально наближений до його екзистенційної людської самототожності, позначеної цілковитою одинокістю. Кожна зі сцен у поемі розпочинається словами Міріам про одинокість Месії, і, зрештою, його земне «життя» підсумовується її словами про «одинокого», зрадженого і людьми, і Богом: «Умер він, зраджений землею й небом, / як завжди, одинокий. <…>» [88, с. 139].

Називаючи Христа просто Месією, Леся Українка вносить особливий смисл у поему. Вона програмує не метафізичне й не містичне, а більш реальне сприйняття есхатологічного «царя». Месіянізм — окремий рух у ранньому християнстві, який був пронизаний крайнім фаталізмом і агресивністю. Роберт Віппер говорить про два джерела ранньохристиянської свідомості: «Одне — вчення про Логос — можна назвати за місцем походження александрійським, а по суті гностичним: воно, що його блискуче розвинув еллінізований іудей Філон, стало виразом іудейського гносису, що складався під впливом грецької філософії, головним чином платонізму. Інше — вчення про месію — можна назвати за місцем походження палестинським, а по суті біблейським, оскільки воно було засновано на вивченні стародавньої іудейської теософії, на трактуванні книги закону і пророків» [24, с. 96]. Саме месіянізм як суспільно-політичний рух, що охопив широкі верстви населення вірою в «помазаника» й «царя іудейського», мав войовничий характер.

І тому месіянізм, з яким ототожнений Христос, створює зовсім інший вимір трагізму в поемі Лесі Українки. Такий месіянський Христос — владний, усезнаючий, навіть жорстокий у своїх вимогах. В «Одержимій» Месія навіть порівнює Міріам з рабинею, а себе з паном:

Уперта річ твоя, ти мов рабиня,
що знає волю пана і не слуха.
Таких рабів сувора кара жде [88, с. 130].