Леся Українка. Книги Сивілли

Ще раніше поетеса вивела з «тіні» історії й безімення саму Іфігенію («Іфігенія в Тавриді», 1898), наділивши її жіночою суб’єктністю і голосом. Дівчина виповідає свої страждання і муки в чужому краю, щоб зрештою прийняти свій хрест. Згідно з трагедією Еврипіда, цар Агамемнон та інші мужі готові були принести в жертву Іфігенію, щоб задобрити богів і здобути перемогу в троянській історії. Дізнавшись про свою долю, Іфігенія з гідністю приймає її, але в останній момент богиня Артеміда рятує дівчину і, невидиму, переносить у Таврію. За Евріпидом, героїзація цієї постаті відбувається цілком у чоловічій версії історії — поетесу ж цікавить власна історія Іфігенії, так само як і власна історія Кассандри.

Леся Українка загострює ситуацію й навіть кидає на Кассандру тінь звинувачення в падінні Трої. Кульмінаційним моментом, що робить її винною в усій історії, є вигаданий авторкою епізод із Сіноном. Кассандра бачить у ньому «кривий гієни погляд», кров на руїнах Трої, але коли їй дано право забити Сінона жертовним мечем, вона, розчулена хитрою оповідкою останнього про смерть Долона, її нареченого, впускає зброю. Таким чином, головна провина в падінні Трої фактично переноситься на жіночу слабкість — її любов. Підступний Сінон відчиняє вночі двері Трої та впускає військо до міста.

Відповідь на питання про те, як «сказати» правду, потрібну всім, і керувати нею, у драмі однозначно знає інший пророк — Гелен, який, навпаки, перебуває цілком на боці не Мойриного хтонічного, праматеринського, як Кассандра, а посейбічного, ієрархізованого патріархального світу. Йому закрита Мойрина воля, але він добре знає, як керувати правдою і яка «правда» потрібна людям.

К а с с а н д р а

А Мойра, брате, невблаганна Мойра?
Її ж бо воля світом всім керує,
а ти се мав би керувати нею?

Г е л е н

Не так, Кассандро. Мойра так врядила,
щоб був і світ, і море, і керманич,
і корабель, і бурі, і погода,
і скеля, і затока; щоб була
і боротьба, й надія, й перемога,
і правда, і… неправда [89, с. 60].

Раціональний і прагматичний, хитрий, як «фрігійський розум», він володіє словом, що відірвалося від праматеринської основи й утратило міфогенну силу, відтак є лише засобом комунікації. Він також знає, як «керувати» таким словом, маніпулюючи людськими душами — говорити «те, що треба, сестро, / те, що корисно або що почесно» [89, с. 61]. Отож він упевнений:

Ти думаєш, що правда родить мову?
Я думаю, що мова родить правду [89, с. 62].

«Хвора», «безумна», «п’яна» трагічна пророчиця Кассандра ірраціонально «знає», що прагматичний розум Гелена і його влада «підуть у світ» і пануватимуть у ньому, натомість її пророцтво живе лише на материнській землі й у своїй Трої. Тож вона ламає свою патерицю, коли цар Агамемнон привозить її на чужину.

Своєю «Кассандрою» Леся Українка проблематизує право жінки говорити й бути почутою, торкаючись питання про вихід жінки в публічну сферу. В модерну епоху публічна активність «нової жінки» лякає чоловіка, оскільки перетворює її на конкурентку. «Відтоді як для “нової жінки” весь інтерес життя припинив зосереджуватися на чоловікові, а став значною мірою полягати в науці, мистецтві й, головне, у феміністичній діяльності, — зауважувала письменниця, — чоловікові додалося “нове страждання”: він ревнує, страшенно ревнує жінку до її книжок, занять, конференцій, клубів і т. ін., як ніколи не ревнував до її вбрання, балів, перегонів, рулетки тощо; він так жорстоко ненавидить книжку, яку вона пише, як заледве був би у змозі ненавидити її дитину, яка належить іншому» [92, с. 96].

Єпископ у драматичній поемі «В катакомбах» забороняє жінці публічно пророкувати, владно наказуючи одній із християнок замовкнути:

                               Вмовкни!
Великий наш апостол заповідав:
«А жінка серед збору хай мовчить» [88, с. 242].

А смиренна християнка Прісцілла («Руфін і Прісцілла»), добровільно скинувши шати римської матрони, складає й обітницю мовчання. Питання «чи дозволять жінкам пророкувати?» (питання Кассандри!) розв’язується в ранньому християнстві однозначно:

В єретиків жіноцтво пророкує,
і шириться та єресь, мов зараза,
вона страшна для церкви, мов чума,
і зволікати ніколи з рятунком [89, с. 185].

Окрім права жінки публічно говорити, бути пророком, лідером, творити історію й культуру, письменниця торкається в «Кассандрі» й кризи маскулінності.