Мексиканська готика

— Терпіння, панно, бо ще втрачу думку. В моєму віці нелегко пригадати, коли і як відбулися різні події. — Зробивши кілька ковтків кави, Марта продовжила: — То на чому я спинилася? А, так. Робота на шахті поновилася. Дойл знову одружився, і його нова дружина народила доньку, міс Рут, а пізніше, через багато років, сина. У Дойлового брата, містера Ліланда, також були діти: хлопчик і дівчинка. Коли підріс, хлопець заручився з міс Рут.

— Знову кохання між родичами, — мовила Ноемі, стурбована її словами. Габсбурзька щелепа виявилась точнішим порівнянням, ніж вона думала. А той рід недобре скінчив.

— Кохання там було небагато. Гадаю, в цьому і проблема. Саме в той час об’явився Беніто. Він був небожем Ауреліо і влаштувався на службу в дім. Після страйку минуло багато років, і Дойл зовсім не переймався тим, що той є родичем Ауреліо. Або мертвий шахтар нічого для нього не важив, або ж він того просто не знав. Словом, Беніто почав працювати у домі — доглядав за рослинами. На той час замість саду вже звели оранжерею.

— Беніто мав багато спільного з покійним дядьком: був розумний, веселий і просто таки не вмів оминути халепу. Якщо його дядько організував страйк, сам він зробив дещо гірше: закохався в міс Рут, а вона — у нього.

— Не думаю, що її батьку це сподобалося, — сказала Ноемі.

Певно, влаштував доньці лекцію з євгеніки, розповів про вищі та нижчі види. Уявила собі, як він сидить перед каміном у себе в кімнаті й виговорює дівчині, що мовчки сидить, втупившись у підлогу. Бідолашний Беніто не мав шансів. Втім, якось дивно, що Дойл, попри все своє захоплення євгенікою, наполягав на шлюбах із родичами. А може, то він просто наслідував приклад Дарвіна, котрий також узяв шлюб із родичкою.

— Кажуть, коли він дізнався, мало не вбив її, — провадила Марта.

Тепер Ноемі уявила, як Говард Дойл стискає пальці навколо тонкої дівочої шиї. Сильні пальці тиснуть на шкіру, впиваються глибше, а дівчина не може навіть нічого сказати чи бодай дихнути. «Тату, ні». Картина була настільки яскрава, що Ноемі на мить аж заплющила очі й ухопилася за край столу.

— З вами все гаразд? — спитала Марта.

— Так, — відповіла Ноемі, розплющивши очі й кивнувши. — Зі мною все добре. Просто стомилася трошки.

Піднесла чашку до губ і сьорбнула. Гіркий напій приємно зігрівав. Поставила її на стіл.

— Продовжуйте, — попросила Марту.

— Далі розказувати нíчого. Рут покарали, Беніто десь пропав.

— Його вбили?

Стара нахилилась до Ноемі, оглядаючи її каламутними очима:

— Гірше: він зник безслідно. Люди кажуть, утік, бо боявся того, що зробить з ним Дойл, але подейкують, що той таки причетний до зникнення. Того літа Рут мала вийти за свого кузена Майкла, і зникнення Беніто не змінило плани ні на йоту. Цього ніщо не могло змінити. Діялося це під час революції. Часи були неспокійні, тому на шахті працювало мало людей, але роботи вона не припиняла: хтось мусив наглядати за технікою, відкачувати воду, щоб її не затопило, адже тут дуже сильні дощі. А в будинку потрібні були робітники, щоб перестеляти ліжка і стирати пил із меблів, тож, якщо навіть війна майже не змінила їхнє життя, чого б то щось мало мінятися через одного зниклого робітника? Говард Дойл назамовляв усіляких дрібниць для весілля, поводячись так, ніби нічого не сталося, неначе зникнення Беніто — це не важливо. Але це було важливо для Рут.

— Ніхто не знає напевне, що сталося, але кажуть, вона насипала сонного зілля їм у їжу. Навіть не знаю, звідки вона його взяла. Вона була розумна, зналася на травах і ліках, тому могла зготувати зілля сама. Або ж коханець роздобув його для неї. Мабуть, спершу думала приспати усіх і втекти, але коли зник Беніто — передумала. В батька вистрелила, поки він спав, — за те, що він зробив з її коханим.

— І не тільки в батька, — мовила Ноемі. — А ще в матір та решту. Якщо мстилася за коханого, чому не обмежилася батьком? Як були причетні до того інші?

— Певне, вважала, що й вони винні. Мабуть, здуріла від горя. Хтозна? Але кажу вам, той рід проклятий, а в домі живуть привиди. Коли ви живете там, ви або дуже дурна, або дуже смілива.

«Я не шкодую». Ці слова сказала їй Рут у тому сні. Невже вона не відчувала ніякого жалю, ходячи будинком і всаджуючи кулі у власну рідню? Але якщо це наснилося Ноемі, зовсім не обов’язково, що воно дійсно було так. Зрештою, в тому кошмарі будинок був спотворений, скажено перекривлений.

Ноемі насупилась, опустила очі на свою чашку й відпила ще кави. Того ранку її шлунок явно не бажав слухатись її.

— Погано, що з примарами нічого не вдієш. Можна запалити свічку на ніч, і можливо, це їм сподобається. Ви чули про mal de aire? У місті знають про такі речі?

— Щось таке чула, — відповіла Ноемі. — Погане повітря, від якого можна захворіти.

— Існують лихі місця, в яких саме повітря важке від зла. Часом воно псується через смерть, іноді — через щось інше, але погане повітря проникає в тіло і поволі вбиває людину. Ось що не так із будинком Дойлів, — підсумувала свою розповідь Марта.