Мексиканська готика

«Це ніби нагодувати тварину мареною: від неї червоніють кістки, вона забарвлює всі органи в червоне», — подумала Ноемі.

Марта Дюваль підвелася й заходилася порпатися в шухлядах. Знайшовши бісерний браслет, принесла його до столу й дала Ноемі. Він складався з крихітних синіх і білих бусинок і великої синьої намистини з чорною крапкою посередині.

— Це проти лихого ока.

— Так, я знаю, — відказала Ноемі. Такі обереги вона бачила й раніше.

— Надягніть його. Він може й не допомогти, але точно не зашкодить. Я попрошу своїх святих наглядати за вами.

Ноемі відкрила сумочку й поклала туди слоїк. Відтак, щоб не ображати стару, надягнула браслет на руку, як та й наказувала:

— Дякую.

Дорогою до середмістя Ноемі обміркувала усе, що довідалась про Дойлів, і подумала, як це може допомогти Каталіні. Хай там як, а привиди — навіть якщо припустити, що вони реальні, а не плід хворої уяви, — не пояснюють анічогісінько. Страх після кошмару остаточно розвіявся і на його місці залишився тільки присмак невдоволеності.

Відтягнула рукав і знову почухала зап’ясток. Він страшенно свербів. Помітивши там тоненьку червону лінію, схожу на опік, насупилась.

Клініка лікаря Камарілло була неподалік, тож вона вирішила зайти до нього. Сподівалася, що в такий час пацієнтів ще не буде. Їй пощастило. Лікар якраз їв кекс за приймальною стойкою. Був без халата, в самому лише простому однобортному піджаку. Коли вона стала навпроти нього, він поклав кекс на стіл і витерся хустинкою.

— Вийшли прогулятися? — спитав він у неї.

— Щось типу того, — відказала вона. — Я перервала ваш сніданок?

— Не страшно. Кекс однаково несмачний. Я сам приготував його, але, здається, не вийшло. Як ваша кузина? Для неї знайшли фахівця?

— Боюся, її чоловік вважає, що іншого лікаря їй не потрібно. Їм досить і Артура Каммінса.

— Гадаєте, якщо я поговорю з ним, це щось змінить?

Ноемі похитала головою:

— Думаю, від цього буде тільки гірше.

— Шкода. А сама ви як?

— Навіть не знаю. В мене з’явився якийсь висип, — відповіла вона, показуючи йому руку.

— Дивно, — сказав лікар Камарілло уважно оглядаючи її. — Схоже на опік від урери[12], от тільки вона тут не росте. Варто лиш торкнутися її листя, і дерматит гарантовано. У вас є алергія на щось?

— Ні. Мама каже, я до непристойного здорова. В її молодості було модно перенести видалення апендициту, а дівчата підсаджували собі глистів, щоби схуднути.

— Про глистів то, певно, якийсь жарт, — мовив Камарілло. — Звучить як вигадка.

— Мені також це завжди звучало якось дико. То це в мене алергічна реакція на якусь рослину?

— Викликати подразнення могло що завгодно. Треба помити руку і накласти мазь. Ходімо.

Він провів її до кабінету.

Ноемі вимила руки в умивальнику в кутку. Хуліо наніс цинкову мазь, замотав зап’ясток і наказав не чіпати подразнення, бо буде тільки гірше. Відтак порадив на другий день змінити перев’язку і нанести ще мазі.

— Висип мине за кілька днів, — сказав він, проводячи її до виходу. — А за тиждень загоїться повністю. Якщо вам не покращає, приходьте на повторну консультацію.

— Дякую, — відповіла вона, кладучи в сумочку слоїк із маззю. — Маю ще одне питання. Через що можна почати знову ходити уві сні?

— Знову?

— Зі мною це ставалося в дитинстві, але відтоді минулося. А от учора знову повторилося.

— Так, діти досить часто ходять уві сні. Ви приймаєте якісь нові ліки?

— Ні. Кажу ж вам, я до непристойного здорова.

— Можливо, це через тривожність, — сказав лікар, злегка усміхнувшись.

— Поки я ходила, мені наснився дуже дивний сон, — відповіла Ноемі. — У дитинстві такого не було.

Сон був такий страшний, що навіть розмова з Вірджилом не заспокоїла її. Ноемі насупилася.

— Здається, я знову не зміг допомогти, — вибачливо мовив Камарілло.

— Не наговорюйте на себе, — поспішила вона заспокоїти його.

— Ось що я скажу. Якщо це знову повториться, прийдіть до мене. І не забувайте про мазь.

— Звичайно.

Ноемі спинилася біля однієї з крихітних крамничок, що обрамляли собою головну площу. Купила пачку сигарет. Бінго там не було, але вона знайшла колоду дешевих наїпес. Ці карти із зображеннями келихів, хрестів, монет і мечів хоч трохи розважать її. Хтось колись казав їй, ніби на картах можна ворожити, але їй більше подобалося грати в них із друзями на гроші.

Власник магазину неквапно відрахував їй решту. Він був дуже старий, через скельце його окулярів посереди­ні проходила тріщина. Біля дверей, п’ючи воду з брудної миски, сидів рудий собака. Виходячи, Ноемі почухала його за вухом.

На площі містився й міський поштамт, звідки вона надіслала батькові листа, в якому розповіла про справи в будинку і про те, що інший лікар сказав їй, що Каталіні потрібна допомога психіатра. Про те, що Вірджил нікого не пускає до неї, не згадала, щоб не засмучувати його. Не розповіла і про свої нічні кошмари і про те, що бродила уві сні. Хай, укупі з подразненням на руці, вони й складали неприємну частину її подорожі, але були радше неважливими дрібницями.