Мексиканська готика

Надто пізно. З імли виринула висока темна постать і схилилась над нею. Вона підняла руку, щоб оборонитися, та намарно. Чоловік схилився і з легкістю підняв її, мов ляльку.

Похитавши головою, Ноемі зацідила туфлею йому в обличчя. Він сердито гаркнув, впустив її, й вона плюснулася в грязюку. Хотіла втекти повзком, але чоловік швидко оговтався, знову схопив її і стиснув у руках.

Він ніс її назад до будинку, а вона не могла навіть пручатися. Горло немов злиплося, й крізь нього з великою потугою проходило зовсім трохи повітря. Та що куди гірше, Ноемі побачила, що дім був зовсім близько: вона пробігла якісь кілька метрів.

Розгледівши ґанок і вхідні двері, повернула голову до чоловіка.

Це був Вірджил. Він відчинив двері й поніс її сходами нагору. Кругле вітражне вікно над останнім маршем було обрамлене червоним змієм. Його вона раніше не помічала, але тепер бачила чітко і ясно. Змій кусав себе за хвіст.

Вірджил заніс Ноемі до її кімнати, кинув у ванну і почав набирати воду. Вона зойкнула, коли він відкрутив кран.

— Знімай одяг і помийся, — наказав він.

Як за командою, відпустила задуха, однак серце досі калатало. Ноемі подивилася на Вірджила, спершись об край ванни і розтуливши вуста.

— Ти застудишся, — промовив він і витягнув руку, щоб розстібнути їй сукню.

Ноемі ляснула його по руках і закрила комір руками.

— Ні! — скрикнула вона, і одне-єдине слово як ножем різонуло їй горло і язик.

Потішений, він усміхнувся:

— Ноемі, ти сама винна. Вирішила повалятися в грязюці під дощем, тепер мусиш помитися. Тому знімай одяг, бо я змушу.

В його голосі не було ніякої погрози. Він звучав напрочуд врівноважено, однак на обличчі застиг відбиток нестримної люті.

Тремтячими руками вона розщібнула ґудзики, зняла сукню, зібгала й кинула її на підлогу. Залишилась в самому спідньому. Думала, такого приниження йому буде досить, та він сперся на стіну і кивнув до неї:

— А далі? Ти вся брудна. Знімай усе й помийся. На твоє волосся страшно дивитися.

— Я зроблю це, щойно ти вийдеш.

Узявши триногого ослінчика, він спокійненько сів:

— Я нікуди не піду.

— А я перед тобою не роздягатимусь.

Він нахилився ближче і, немов звіряючи їй таємницю, прошепотів:

— Я можу змусити тебе зняти одяг. Це не забере в мене й хвилини, але тобі буде боляче. Або ж ти можеш бути хорошою дівчинкою і зняти його сама.

Він не жартував. Голова їй ішла обертом, вода була занадто гаряча, та Ноемі стягнула з себе білизну й пошпурила в куток. Потому взяла з порцелянової підставки брусок мила, поспіхом намилила волосся і руки, розляпуючи навсібіч воду.

Вірджил закрутив кран і сів, спершись лівим ліктем на край ванни і дивлячись на підлогу. Хоча б на неї не витріщається — кахлі йому явно більше до вподоби. Потер губи пальцем:

— Ти розбила мені губу туфлею.

Побачивши на його губах кров, Ноемі зраділа, що спромоглась бодай на таке.

— То це тому ти мене так мордуєш? — спитала вона.

— Мордую? Я лише хочу бути певним, що ти не зомлієш. Буде дуже шкода, якщо ти втопишся у ванні.

— Міг би постерегти й за дверима, свиня, — сказала вона, змахуючи з обличчя пасмо мокрого волосся.

— Міг би. Але це було б не так весело.

Якби Ноемі його не знала і познайомилася десь на вечірці, його посмішка здалася б їй привабливою. Нею він і підкупив Каталіну. Та насправді це був вишкір хижака. Ноемі захотілося ще раз вдарити його, за все, що він зробив із Каталіною.

Кран протікав. Крап, крап, крап. Це був єдиний звук у ванній. Піднявши руку, Ноемі показала на стіну за Вірджилом:

— Передай мені халат.

Він не відповів.

— Кажу, передай…

Зненацька він занурив руку в воду і схопив її за ногу. Ноемі забилася під стінку ванни, розляпуючи воду навколо себе. Хотілося встати, вискочити з води і вибігти звідси, але Вірджил перекривав їй дорогу. Він це знав. Зрозумівши, що єдиний її щит — вода і ванна, вона підтягнула коліна до грудей.

— Вимітайся, — наказала, намагаючись говорити твердо й не виказувати страх.

— Що? Відколи це ти така недоторка? — спитався він. — Минулого разу, як ми були тут, тобі сподобалось.

— Це був сон, — затинаючись, промовила вона.

— Але це не значить, що все було не по-справжньому.

Недовірливо зиркнувши на нього, вона відкрила рота, готуючись сказати щось, але Вірджил нахилився до неї й поклав руку їй на шию. Вона стрепенулась, спробувала відштовхнути його, та він схопив її за волосся й задер голову.

Так само він робив з нею уві сні: задер голову і поцілував. Після цього їй захотілось його.

Спробувала вирватись.

— Вірджиле, — голосно погукав Френсіс. Він стояв у дверях, вперши руки в боки.

Вірджил повернув голову до кузена й різко відповів:

— Що?

— Приїхав лікар Каммінс. Він готовий оглянути її.

Зітхнувши, Вірджил знизав плечима і відпустив Ноемі.

— Що ж, продовжимо нашу розмову іншим разом, — сказав він і вийшов.

Вона вже й не очікувала, що він її відпустить, тому настільки зраділа тому, що сталося, що мало не задихнулася, затулила губи долонями і зіщулилася всім тілом.

— Лікар Каммінс тут, щоб тебе оглянути. Допомогти тобі вийти з ванни? — м’яко спитав Френсіс.

Вона похитала головою. Її лице палало від приниження.