Мексиканська готика

— Після того випадку лікар Каммінс наказав мені викинути зілля, але я залишив його. Гриб, він у повітрі, й моя мати підмішує його частинки в їжу. Ось так поволі він заволодіває тобою. Однак він дуже чутливий до певних подразників: не зносить світла і певних запахів.

— Мої сигарети, — клацнула вона пальцями. — Вони подразнюють будинок. І це зілля, напевне, також.

Невже цілительці це відомо? А може, то був щасливий збіг? Каталіна якось дізналася, що зілля впливає на будинок. Навмисне чи випадково, кузина знайшла вихід, але їй не дали скористатися ним.

— І не тільки, — відказав Френсіс. — Воно шкодить йому. Коли випити його, будинок, гриб, втратить над тобою контроль.

— Звідки ти знаєш?

— Каталіна. Вона намагалася втекти, але Вірджил з Артуром спіймали її й привели назад. А тоді знайшли ліки, здогадалися, що вони ослаблюють вплив будинку на неї, й забрали. Щоправда, не зметикували, що вона пила їх уже деякий час і що для неї їх готує хтось із міста.

Яка ж Каталіна розумниця! Розробила надійний механізм і покликала на допомогу, от тільки Ноемі, котра мала б її врятувати, сама потрапила в пастку.

Ноемі потягнула руку до пляшечки, але Френсіс відсмикнув її й похитав головою:

— Пригадуєш, що сталося з твоєю кузиною? Якщо вип’єш забагато, з тобою станеться удар.

— Тоді в зіллі немає сенсу.

— Навпаки. Просто його потрібно пити потрохи. Слухай, лікар Каммінс тут не просто так. Дядько Говард скоро помре, цього не спинити. Гриб лиш продовжує життя, та не робить його вічним. Його тіло скоро розвалиться, і він почне переселення у Вірджила. Коли це станеться — коли він помре, — усім буде не до тебе. Вони будуть зайняті ними обома, і будинок ослабне.

— Коли це станеться?

— Лишилось недовго, ти бачила Говарда, — сказав Френсіс.

Ноемі не дуже хотілося пригадувати, що вона бачила. Поклала недоїдене яйце й насупилась.

— Він хоче, щоб ти увійшла в родину. Підіграй йому, май терпіння, і я витягну тебе звідси. Під землею є тунель, який веде до кладовища. Думаю, я зможу сховати там припаси.

— Що означає «підіграй йому»? — спитала вона.

Побачивши, як він опустив очі, вона вхопила його за підборіддя і змусила поглянути на себе. Він закляк, затамувавши подих.

— Він хоче, щоб ти вийшла за мене й народила дітей — щоб ти стала однією з нас, — промимрив він нарешті.

— А якщо я відмовлюся? Що тоді?

— Усе одно буде так, як хоче він.

— Він позбавить мене свідомості, як зробив це з прислугою, чи просто зґвалтує? — спитала вона.

— У цьому немає необхідності.

— Чому?

— Бо йому подобається контролювати людей по-іншому. Це було б занадто грубо. Він довго дозволяв моєму батькові ходити у місто, а Каталіні — до церкви. Навіть Вірджилу й матері дозволив виїхати з дому і знайти собі пару. Він знає, що йому необхідні люди, котрі коритимуться йому і виконуватимуть його волю, і треба, щоб вони робили це з охотою, інакше це виснажить його сили.

— Але він не може контролювати всіх водночас, — промовила Ноемі. — Рут якось таки узяла рушницю, а Каталіна спробувала розповісти мені правду.

— Саме так. А ще Каталіна так і не зізналася, звідки у неї зілля, хай би що він не робив.

До всього ще й шахтарі забастували проти нього. Скільки б Говард Дойл не вважав себе богом, він не міг змушувати всіх виконувати його волю щогодини. Однак у ті, колишні, дні він нишком маніпулював купою народу, а коли й того було мало — вбивав або робив так, щоб вони зникали, як Беніто.

— Прямим опором не зарадиш, — промовив Френсіс.

Поглянувши на ніж для масла, Ноемі збагнула, що він каже правду. Що вона вдіє? Якщо пручатиметься й опиратиметься, все буде як і раніше, коли не гірше.

— Якщо я погоджуся грати за його правилами, ти мусиш допомогти мені звільнити Каталіну.

Френсіс не відповів, але з його похмурого вигляду було ясно, що йому не до вподоби думка допомогти їм обом.

— Я не можу залишити її тут, — сказала Ноемі, схопивши його за руку, в якій він досі тримав слоїк. — Давай зілля і їй, звільни її.

— Гаразд. Але тихіше.

Вона відпустила його руку і зашепотіла далі:

— Заприсягнись життям.

— Обіцяю. То, може, спробуємо? — спитав хлопець, дістаючи пробку з пляшечки. — Воно може викликати сонливість, але відпочинок тобі не зашкодить.

— Вірджил бачить мої сни, — похопилась вона, притискаючи кулак до губ. — Якщо так, то чи не дізнається він про наш план? Він може читати мої думки?

— Це не зовсім сни. Це Сутінь. Будь обачна, коли потрапляєш туди.

— Я не впевнена, чи можна тобі довіряти. Чому ти допомагаєш мені?

Між Френсісом та його кузеном існувала ціла тисяча відмінностей. Його тонкі руки, тремтливі губи і тендітність чітко контрастували з Вірджиловими силою й могутністю. Френсіс був молодий, кволий і сповнений доброти, але звідки їй знати, що це все не напоказ, не безжальна гра? Зрештою, ніщо тут не є тим, чим здається. Куди не глянь — скрізь загадка на загадці.

Торкнулася шиї, там, де Вірджил хапав її за волосся.

Френсіс крутив у руці скляну пробку від пляшечки. Вона впіймала промінчик світла, що линув до кімнати крізь завісу, і він розсипався крихітною райдугою по краю ліжка.