Метью Шардлейк. Розгін

Абат виголосив довгу латинську молитву за душу покійного брата; монахи палко повторювали за ним. Цього вечора він залишився вечеряти за столом старійшин, де велику яловичу ногу подали з горохом. Приглушена розмова щоразу переривалась; абат сказав, що не пам’ятає такого снігу в листопаді. Брат Джуд, відповідальний за милостиню, і брат Г’ю, товстий маленький камергер із жировиком на обличчі, якого я зустрічав у капітулі, які, здавалося, завжди сиділи разом і сперечалися, зараз дискутували, чи зобов’язує статут міста розчищати дорогу до монастиря від снігу, але без особливого ентузіазму. Тільки брат Едвіг оживився, занепокоєно розповідаючи про замерзання труб у вбиральні та вартість їхнього ремонту, коли погода потеплішає і вони потріскають. Незабаром, подумав я, дам тобі гірший привід для занепокоєння. Мене здивувала сила моїх емоцій, і я дорікнув собі, бо це погана річ — дозволяти неприхильності затьмарювати власне судження про підозрюваного.

Того вечора за столом сидів ще один чоловік під впливом навіть сильніших емоцій. Брат Ґабріель ледве торкався їжі. Він був спустошений новиною про смерть Саймона, занурений у власний світ. Тоді мене ще більше шокувало, коли він раптом підвів голову і кинув на Марка погляд із таким сильним бажанням, таким пекучим почуттям, що я аж затремтів. Я був радий, що Марк спорожнював свою тарілку і не звернув уваги.

Я полегшено зітхнув, коли нарешті прозвучала молитва і всі вийшли. Вітер посилився, здіймаючи маленькі хвильки снігу і шпурляючи їх в обличчя. Я дав знак Марку зачекати біля дверей, доки монахи піднімали каптури і поспіхом виходили в ніч.

— Ходімо розберемося зі скарбником. Маєш при собі меч?

Він кивнув.

— Чудово. Тримай руку на мечі, доки я з ним розмовлятиму, нагадуй йому про нашу владу. А зараз — де він?

Ми почекали ще кілька хвилин, але брат Едвіг не з’явився. Тож ми повернулися до трапезної. Я почув заїкання скарбника, і ми знайшли його біля столу монахів, за яким сидів насуплений брат Ательстан. Скарбник тицяв пальцем у папір.

— Цей баланс підбитий н-неправильно, — сказав він. — Ти змінив плату за хміль. — Він сердито махнув документом, потім, побачивши нас, уклонився і нещиро всміхнувся. — Комісаре, добрий вечір. Сподіваюся, з моїми к-книгами все гаразд?

— З тими, які ми маємо. Хочу поговорити з вами, прошу.

— Звичайно. Хвилинку, якщо ваша ласка. — Він повернувся до свого помічника. — Ательстане, тут ясно як білий день, що ти змінив цифру в лівій колонці, щоб замаскувати той факт, що твої цифри не збігаються.

Я зауважив, що він переставав заїкатися, коли злився.

— Лише на кілька пенсів, брате скарбнику.

— Кілька пенсів — це кілька пенсів. Перевіряй кожен запис, доки не знайдеш помилки, усі двісті. Мені потрібен справжній баланс або ніякий. Тепер можеш іти.

Він махнув рукою, і молодий монах промчав повз нас.

— Вибачте, шановний комісаре, мені доводиться мати справу з т-тупаками.

Я зробив знак Марку, і він став на дверях, поклавши руку на меч. Скарбник кинув на нього неспокійний погляд.

— Брате Едвігу, — суворо сказав я. — Я зобов’язаний звинуватити вас у приховуванні бухгалтерської книги від королівського комісара, книги із синьою палітуркою, яку ви намагалися втаїти від комісара Синґлтона, яку повернули собі після його вбивства і приховали це від мене. Що скажете?

Він засміявся. Але багато чоловіків, звинувачених у справжньому злочині, будуть сміятися, щоб збентежити свого обвинувача.

— Божа смерть, сер, — закричав я. — Ви насміхаєтеся з мене?

Він підняв руки, протестуючи.

— Ні, сер, я прошу вибачення, але… ви не праві, це н-непорозуміння. Це та дівчина Ф’ютерер вам розповіла? Звичайно, брат Ательстан сказав мені, що ця б-безсоромниця бачила, як він сперечався з комісаром Синґлтоном.

Я подумки вилаявся.

— Вас не має цікавити, як я дістав інформацію. Чекаю на вашу відповідь.

— З-звісно.

— Не затинайтеся і не плюйтеся словами, щоб виграти час на придумування брехні.

Він зітхнув і стиснув руки.

— З комісаром Синґлтоном виникло н-непорозуміння, упокой, Господи, його душу. Він попросив наші б-б-б…

— Бухгалтерські книги, так.

— Як ви попросили, сер, і я дав їх йому, так само як дав їх вам. A-але знову-таки, як уже говорив вам, він часто приходив до контори сам, коли вона була зачинена, і пробував щось з-знайти. Я не перешкоджав йому, сер, хоча це в-вносило плутанину. За день до того, як його вбили, він підійшов до Ательстана, коли той з-замикав двері, і помахав книгою перед ним, як та дівчина вам, напевно, розповіла. Він узяв її в моєму кабінеті. — Він широко розвів руки. — A-але, сер, це була не бухгалтерська книга. У книзі прості записи, п-плани щодо майбутнього доходу, які я зробив незадовго до того, що він і побачив би, якби належно вчитався. Також можу вам її показати, якщо бажаєте.

— Ви забрали її з будинку абата після смерті комісара, нікому не сказавши.

— Ні, сер, не забрав. Служки абата знайшли її в його кімнаті, коли прибирали, упізнали мій п-почерк і повернули її мені.

— Але коли ми говорили раніше, ви сказали, що не впевнені, яку саме книгу взяв комісар Синґлтон.