Читаем Метью Шардлейк. Розгін полностью

Я подумав про лорда Кромвеля, який чекав на мою відповідь у Лондоні. Найближчим часом спробую надіслати повідомлення, навіть якщо доведеться написати, що в мене немає відповідей і що потрібно розкрити ще два вбивства. Я міг уявити його розгніване обличчя, його прокляття, його сумніви в моїй відданості. Та якщо Копінґер підтвердить інформацію про продаж земель, я зможу заарештувати брата Едвіга за шахрайство. Раптом уявив, як допитую його у в’язниці Скарнсі, закутого в якійсь темній дірі, і відчув, що ця думка дає мені втіху. Це мене занепокоїло, і я подумав, як неприязнь до людини і перспектива влади над нею ведуть розум на неприємні манівці. Почуття провини охопило мене, і я знову почав думати про Марка й Еліс. Наскільки чистими були мої мотиви? Усе, що я сказав Марку про відмінність у їхніх соціальних статусах і про його зобов’язання перед родиною досягти успіху, було правдою. Але знав, що в мені ворушився хробак ревнощів. Я знову пригадав, як вони обіймалися на кухні, і заплющив очі, коли в закутку моєї уяви з’явився інший образ — як Еліс обіймає мене замість нього. Увесь час я чув дихання Марка, який поринув у сон. Я помолився, щоби Бог скерував мої дії на істинний і справедливий шлях; такий шлях, яким міг іти Христос. Тоді, мабуть, заснув на кілька годин, бо коли прокинувся, вогонь уже загас. Спина боліла, і я промерз до кісток. Знемагаючи від болю, підвівся з крісла, роздягнувся і втомлено заліз у ліжко.


Я одразу поринув у глибокий сон і наступного ранку прокинувся з відчуттям більшого відпочинку, ніж за весь минулий тиждень. Припис брата Ґая пішов мені на користь. Після сніданку я написав листа судді Копінґеру і віддав його Марку.

— Віднеси його зараз у Скарнсі. Запитай Копінґера, чи зможе він дати мені відповідь до завтра.

— Я думав, що ви самі хочете його побачити.

— Я хочу вийти на болото, доки сприятлива погода. — Я поглянув на небо, яке знову потемніло від хмар. — Скажи абатові, що могилу Синґлтона можна прибрати після твого повернення. Чи зробили щось для осушення ставка?

— У них є вигрібна яма, у яку вони можуть злити потік. Очевидно, вони вичищають мул приблизно раз на десять років.

— Коли це робилося востаннє?

— Три роки тому.

— Тож тіло пролежало б ще багато років. Та не назавжди.

— Можливо, убивці потрібно було швидко його позбутися.

— Так. І потім було б важко знову витягнути.

— Немає потреби зараз іти до церкви.

— Ні, спершу осушимо ставок. У тебе буде насичений день, — додав я, намагаючись збадьоритися. Але саме те зусилля, здавалося, змусило його знову замкнутися в собі.

— Так, сер, — тихо сказав він і вийшов із кімнати.

Я прочитав ще звичайну кореспонденцію, яку приніс служка абата, а потім пішов шукати Еліс. Від думки про зустріч із нею нервувався і хвилювався, як хлопчик. Брат Ґай сказав мені, що вона розвішує трави в сушарні й незабаром звільниться, тож я пішов у двір подивитися, яка погода. Хмари були високо, і я сподівався, що вже не сніжитиме. Я тремтів від думки про нескінченний холод.

Мою увагу привернули підвищені голоси. Біля вартівні я побачив дві постаті, що борються: одну в чорному, а іншу в білому. І поспішив туди. Пріор Мортимус міцно схопив Джерома і намагався вирвати з його руки якийсь папір. Незважаючи на свою недугу, картузіанець вів запеклу боротьбу. Баґґе стояв неподалік і тримав за комір маленького хлопчика, що викручувався в його руках.

— Віддай це мені, негіднику! — гарчав пріор.

Джером спробував запхнути папір до рота, але пріор зачепив ногою його здорову ногу, і той перекинувся, гепнувшись спиною на сніг. Пріор Мортимус опустився на коліна, вирвав папір із руки і зупинився, важко дихаючи.

— Що це за галас? — строго запитав я.

Перш ніж пріор устиг відповісти, Джером підвівся на лікоть і плюнув на нього, заслинивши габіт. Скрикнувши від огиди, він раптово вдарив картузіанця ногою по ребрах. Старий завив з болю і впав на сколочений сніг. Пріор Мортимус підняв лист.

— Бачите, комісаре, я спіймав його, коли він намагався вивезти це контрабандою!

Я взяв лист і прочитав надпис.

— Він адресований серу Томасу Сеймуру!

— Хіба це не є один із членів королівської ради?

— Так, і також брат покійної королеви.

Кинувши погляд на Джерома, який лежав, вирячившись на нас, мов дикий звір, я розгорнув лист. З перших рядків холод пробіг у мене по спині. Джером звертався до Сеймура як до двоюрідного брата, згадував про своє ув’язнення в розпусному монастирі, де було вбито королівського комісара, і говорив про те, що той мусить знати історію злодіянь лорда Кромвеля. Потім він переповів про свою зустріч у в’язниці з Марком Смітоном і про катування музиканта Кромвелем.

«Тепер мене тут ув’язнив ще один із комісарів Кромвеля, похмурий горбань. Я розповідаю вам цю історію з надією, що ви зможете використати її проти Кромвеля, цього знаряддя Антихриста. Люди його ненавидять і зненавидять ще більше, коли про це дізнаються.»

Я зім’яв папір у руці.

— Як він вибрався?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Чернее ночи
Чернее ночи

От автораКнига эта была для меня самой «тяжелой» из всего того, что мною написано до сих пор. Но сначала несколько строк о том, как у меня родился замысел написать ее.В 1978 году я приехал в Бейрут, куда был направлен на работу газетой «Известия» в качестве регионального собкора по Ближнему Востоку. В Ливане шла гражданская война, и уличные бои часто превращали жителей города в своеобразных пленников — неделями порой нельзя было выйти из дома.За короткое время убедившись, что библиотеки нашего посольства для утоления моего «книжного голода» явно недостаточно, я стал задумываться: а где бы мне достать почитать что- нибудь интересное? И в результате обнаружил, что в Бейруте доживает свои дни некогда богатая библиотека, созданная в 30-е годы русской послереволюционной эмиграцией.Вот в этой библиотеке я и вышел на события, о которых рассказываю в этой книге, о трагических событиях революционного движения конца прошлого — начала нынешнего века, на судьбу провокатора Евно Фишелевича Азефа, одного из создателей партии эсеров и руководителя ее террористической боевой организации (БО).Так у меня и возник замысел рассказать об Азефе по-своему, обобщив все, что мне довелось о нем узнать. И я засел за работу. Фактурной основой ее я решил избрать книги русского писателя-эмигранта Бориса Ивановича Николаевского, много сил отдавшего собиранию материалов об Азефе и описанию кровавого пути этого «антигероя». Желание сделать рассказ о нем полнее привело меня к работе с архивными материалами. В этом мне большую помощь оказали сотрудники Центрального государственного архива Октябрьской революции (ЦГАОР СССР), за что я им очень благодарен.Соединение, склейки, пересказ и монтаж плодов работы первых исследователей «азефовщины», архивных документов и современного детективно-политического сюжета привели меня к мысли определить жанр того, что у меня получилось, как «криминально-исторический коллаж».Я понимаю, что всей глубины темы мне исчерпать не удалось и специалисты обнаружат в моей работе много спорного. Зато я надеюсь привлечь внимание читателя к драматическим событиям нашей истории начала XX века, возможности изучать которые мы не имели столько десятилетий.Бейрут — Москва. 1980—1990 гг.

Евгений Анатольевич Коршунов

Исторический детектив