Міхал Шьмєляк - Вники

– Ну що пан такого говорить? – щиро здивувалася жінка.

– Єдиний чужак.

– Є ще й пан, — сказала вона.

– Так.

– Це пан знайшов порожній і прибраний фургончик і труп на дереві, так?

– Правильно.

Косма вилаявся про себе, не тому, що боявся бути засудженим Люциною. Він знав, що в очах

слідчих і справді стане підозрюваним номер один, якщо не знайдуть інших слідів чи непрямих доказів. Його

захищали дві вагомі причини: у нього не було мотивів, і Синиця свідчив би за нього.

– Бачите, як легко когось звинуватити, когось вказати, наприклад, костельного. – Вона багатозначно

подивилася на нього. Так ось в чому була справа: він наважився підняти руку на односельця, якого тут

поважали.

– Тож будемо сподіватися, що поліція знайде якісь на місці якісь сліди, і ми матимемо відповідь.

– Щодо отця Марека, то він хороший хлопець, тільки загубився.

– У понеділок у мене склалося враження, що він пані не сподобався.

– Мабуть, в нього було легке виховання, без стресів, як зараз кажуть. А потрібна тверда рука.

– А отця Пьотра пані любила?

– Мені вони всі подобаються. До нас приїжджають оздоровлюватися, лікуватись, бо й душа

потребує лікаря. Я ніколи не питаю, які гріхи у них на совісті, і який демон сидить у них на плечі.

– І багато з них потрапляє у Вники?

– Колись були інші часи. Знаю, що базікаю, як і всі старі люди, що раніше було краще. Але це справді

було так. Хлопці йшли в священики за покликанням, на служіння, не було стільки телевізора та Інтернету,

95

дівчата одягалися скромно, а показувати голий живіт соромилися навіть на пляжі. Раз на рік приїжджали до

нас і священики. Хтось попадав навесні і залишився до літа. Іноді ми по півроку нікого не приймали. Зараз

все змінилося, десь від того мілленіума, коли по телевізору сурмили, що буде кінець світу. Так і сталося. Я

пам’ятаю, тому що був тисяча дев’ятсот дев’яносто дев’ятий рік, коли Іоанн Павло ІІ прибув до Польщі з

паломництвом. Тут не було нікого, крім одного священика. Йому тут так сподобалося, що він захотів

залишитися. Його звали Валерій, і коли він виїжджав, у нього були сльози на очах. А через рік їх стало

чотири. Потім шість. І коли Святіший Отець вирушив у паломництво у дві тисячі другому році, їх було дев’ять.

Тепер десять, а то й дванадцять щороку. Роботи до холери. Один йде, інший приходить. Цей Валерій —

останній, кого я пам’ятаю по імені.

– Пьотр Дембіцький не пішов, як усі, – втрутився Косма, бажаючи, щоб вони повернулися до теми

зниклого священика.

– Не кожен може подивитись правді в очі і вижити у Вниках. Важко впоратися з соромом, ой, важко.

Один лежить хрестом перед вівтарем, плаче над собою і тими, кого скривдив, другий блукає вночі по селу, третій таємно пакується і зникає.

– Я не переконаний у цій втечі. А як там отець Марек?

– Хороший хлопець, заблукав, але хороший. Ви бачите, що він шукає кохання, може він неправильно

вибрав і йому недостатньо Божої любові, він повинен мати жіночу любов? Якщо твоя мати тебе недостатньо

любила, ти починаєш шукати інших жінок. Але в його очах я бачу доброту.

– А як же Пьотр? – запитав Косма, згадавши, що Сільвія сказала про нього, що від спілкування з ним

у неї по спині пробігали мурашки.

– Пьотр не повинен бути священиком, – твердо відповіла Люцина. – Коли він дивився на людину, у

того аж серце в п'яти збігало. Це як із собакою, іноді дивишся на неї і знаєш, що вона вкусить. Він, мабуть, теж знав, що це видно, що він відчував, що так далі тривати не може, і, як мені здається, зібрав речі і втік.

Люцина повільно кивнула, ніби підтверджуючи сказане.

– А що буде з тими, кому перебування тут не допоможе? - спитав він.

– Зазвичай, коли я вранці приходжу готувати сніданок для пароха, кімната для гостей уже порожня.

Моя робота — стежити, щоб вони не вмирали з голоду та бруду.

– Отже, пані не знає?

– Я знаю, чи хтось знаходиться в згоді сам із собою, чи йому нічого не допоможе. Ви також бачите, що хтось не може знайти собі місця в світі. З пана такий поліцейський, що ніхто не повірить. А отець Стефан

каже, що пан теж був в семінарії?

– З поліцією так, що люди надивилися фільмів, начиталися кримінальних історій, а потім вважають, що кожен поліцейський алкоголік, бурчить, сильно курить, лається і кричить на всіх. Коротше: бидло.

Насправді таких дуже мало, особливо зараз. Часто це люди з юридичною освітою, освічені, розумні та

досвідчені. Щодо семінарії, то я там був.

– З тебе був би хороший священик, — переконано сказала Люцинка.

– Звідки пані знає?

– Бо ти хороша людина. Пан до Вників ніколи б не потрапив.

– Але ж потрапив.

Вона кивнула й долила наливки в келишки.

– Мабуть, так Бог хотів.

  

Косма повернувся до своєї квартири, і в його голові знову злегка шуміло. Візит до Люцини був

несподівано приємним, і, незважаючи на не дуже приємне перше враження, економка пароха йому

сподобалася. Будучи на порозі хати, він подумки вилаявся, що забув у неї запитати її про Ісуса, що сходить із