Міхал Шьмєляк - Вники

думки дотримується і прокуратура. Ця пастельна картина також робить жахливо потворним зникнення

священика Пйотра Дембіцького. Чим більше я питаю, перевіряю і шукаю, тим більше бруду знаходжу.

– А завтра ще й свято буде, – додала вона.

– Так, ти сама обіцяла мені допомогти.

– Я вбиваю ножа в спину місцевій громаді.

– Заради її ж добра. Хоча ти погрожувала, що підеш звідси.

Дівчина не коментувала. Вона мовчки дивилася на людей, одні тільки прибували, інші мовчки

поверталися в село. Палаючі свічки біля підніжжя дерева випромінювали чарівне сяйво, яке миттєво

збудило уяву Косми. Ось кровожерливий монстр, дуб, посаджений до того, як перші християнські місіонери

прибули в цю місцевість, схилився на галявині, задоволений принесеною йому жертвою. Йому не

доводиться з тріском відривати товсте коріння, турбуючи нечисть, що живе в його надрах, кров прийшла до

нього сама, про це подбали віряни.

Стоп. Бракувало лише теорії про давньослов’янський культ, який культивує традицію людських

жертвоприношень.

– Диявольське Дерево, — відізвалася Сільвія.

– Що?

– Це те, що ти сказав, Диявольське Дерево. Я давно не чув цього окреслення.

– Так пишуть навіть у путівниках.

– Цікаво. Коли ми були дітьми, нам це говорили, щоб налякати. Якщо ти не їстимеш моркву, я

відведу тебе до Диявольського дерева.

– Мене лякали дзядами42 в підвалі.

– Діяло?

– Трошки діяло.

– Знаєш, для чого зараз служить це місце?

– Окрім самогубства?

Вона кинула на нього веселий погляд і кивнула, ніби кажучи: "Ах, цей наш Косма".

– Практично кожна місцева дівчина вперше віддається саме тут. Вона губить свій вінок. Розумієш?

– Так. Тобто я розумію, що це означає, але чому тут?

– Якось прийнято вважати, що це не гріх. Одна з традицій, якої ми сліпо дотримуємося, не

запитуючи про їх походження. Ти купуєш ялинку, вбираєш її різними прикрасами, але не обговорюєш всією

родиною за святвечірнім столом, чому це так. Знаєш, мабуть колись, ще за слов’янських часів, замість

Зелених Святок43 було свято кургану. Ідея полягала в тому, що дівчата віддавалися на могилах предків, і це

були не надгробки, як сьогодні, а великі кургани, іноді навіть невеликі пагорби. Дівчині, яка не віддалася на

могильному кургані, не щастило в житті, чи що. Може, в такому дивному дещо скотському вигляді це

збереглося у Вниках донині? Ти ж священик, ви повинні знати про такі речі.

– Я не священик.

– Мені здається, що ти священик навіки. Вам промили мозок у ваших оазах, де якісь вічні діви в

товстих в’язаних водолазках співають про Ісуса з напівзаплющеними очима. Потім у семінарії ця праця була

завершена. Ти тільки змінив форму і начальника.

– Це не так, Сільвія.

42

Дзяди – духи мертвих.

43

Зелені Святки – християнська Троїця.

99

– А що? – не здавалася, повернулася дівчина з крамниці. – Я занадто дурна, щоб зрозуміти? Можу

зізнатися, що я темна дівчина з села, і мені вперше було насрано під тим дубом, а ти вже не можеш

прийняти правду?

Косма посміхнувся сам собі. Що сказав йому цей таємничий чоловік про правду? Чи не так було

зараз? Чи дізнається він правду про себе тільки в потрібний момент? І що? Вступить до чернечого ордену, чи

буде найбільш шкодним поліцейським у Варшаві?

Поліцейський подивився на Сільвію, та виглядала ображеною. Молодець, рекорд, дві дівчини за

один день.

– Вибач, якщо я тебе образив.

– Спокуха, — сказала вона, розвернулася на місці і попрямувала в бік села.

Косма дивився на галявину, тут не було ніякого шансу десь сховатися і причаїтися. Хтось, звичайно, міг зайти в ліс, погуляти між деревами, присісти десь у кущах, але в темряві тільки наробить галасу.

Зрештою, як при такому русі він розпізнає, чи можливий прибулець є вбивцею, що повертається на місце

злочину, чи ще одним мешканцем Вників, який хоче запалити свічку, чи просто цікавиться тим, що сталося в

його раніше тихому районі?

Залишився ще вагончик... Але в цей момент в кишені у нього завібрував телефон. Косма подивився

на дисплей.

Кацпейро: У мене є дещо. Передзвоню тобі через годину.

Поліцейський зітхнув і рушив до своєї квартири.

Кухня була порожня, як і кімната хазяйки, де вона зазвичай вечорами дивилася телевізор.

Ймовірно, вона теж пішла до Диявольського Дерева, щоб запалити лампадку з сусідами, адже вона була

однією з найактивніших опікунок Рубенса.

Косма приготував собі швидку холостяцьку вечерю з того, що знайшов у холодильнику. Бутерброди

з шинкою та кетчупом, можливо, і не пестили піднебіння, як останні ласощі, відкриті завдяки знайомству з

Майєю, але досить ефективно наповнили шлунок. Плюс чай, і повне щастя гарантовано. Це навіть було

краще після кількох днів такої гастрономічної розпусти заспокоїти свої смакові рецептори і привчити їх до

нормальної їжі. Він їде звідси вже післязавтра і повинен буде повернутися до кебабів, гамбургерів і хот-догів

з автозаправок Орлена.