Мистецтво кохання

308]     Й, вір мені, з любкою ніч солодко ти проведеш.

309] Хоч би й Медузу саму перевершила норовом диким, -

310]     Буде з коханцем своїм ніжна, солодша за мед.

311] Тільки б наверх не спливло, що вдавано все це говориш:

312]     Вираз обличчя й слова мусять співзвучними буть.

313] Хитрість лиш та, що прихована, корисна; викрита - сором:

314]     Вже (й по заслузі!) ніхто більш не повірить тобі.

315] Часто під осінь, коли підчервонює рік найгарніший

316]     Гроно дозріле, важке соком пурпурним, коли

317] То холоднеча пригнічує нас, то розморює спека,

318]     І від таких перемін тіло якесь не своє, -

319] Хай твоїй любці не вадить ніщо, та коли при негоді

320]     Змушена буде й вона, слабість одчувши, лягти, -

321] Саме тоді виявляй свою шану, свій потяг до неї,

322]     Саме тоді засівай щедрого вжинку зерно!

323] Не знеохоться бува, коли довго хворітиме любка:

324]     Що лиш дозволить вона - все власноручно роби.

325] Плач твій хай бачить вона; цілуватиме - не відвертайся,

326]     Хай свої губи сухі змочить твоїми слізьми.

327] Часто (все вголос) обіти складай і при кожній нагоді

328]     Сни їй розказуй свої: гарні знамення, мовляв.

329] Кликни служницю стару: в тремтливій правиці принісши

330]     Сірку і яйця, вона ліжко очистить, покій.

331] Кожна з дрібниць тих - це доказ приємний твого піклування:

332]     Так не один зміг дійти до заповітних таблиць.

333] Лиш не докуч їй, гляди, бо й ласці, з якою до хворих

334]     Ставимось ми повсякчас, міра властива якась.

335] їсти їй не борони, до гіркого напою не змушуй -

336]     Тут твій суперник уже хай докладає зусиль.

337] Вітер од берега ген одігнав тебе в море безкрає -

338]     Парус нового тепер - вільного подуву жде.

339] Спершу любов ще хистка, поступово вбивається в силу,

340]     Гарно її підживляй - з часом зміцніє вона.

341] Чи не боїшся бика? А телятком він був - його пестив.

342]     Ліг ти під тінь, де, було, гнулась тоненька лоза.

343] Так і ріка - це спочатку струмок, який в себе вбирає

344]     Води нові все й нові - власне тому, що пливе.

345] Хай твоя подруга звикне до тебе, бо звичка - всесильна,

346]     Лиш, поки звикне, гляди, сам не піддайся нудьзі!

347] Хай вона бачить постійно тебе, нехай чує постійно,

348]     День ще надворі чи ніч - очі намулюй ти їй.

349] Щойно лиш з'явиться певність якась, що тебе їй забракне,

350]     Що засумує, коли раптом від'їдеш кудись, -

351] Перепочити їй дай: відпочивши, щедрішає поле,

352]     Зсушена сонцем земля більше поглине дощу.

353] Демофоонта, коли був при ній, не так сильно Філліда

354]     Прагнула, аніж тоді, як на вітчизну відплив.

355] Будучи в мандрах, Улісс розпікав Пенелопу жагою,

356]     За Фалакідом зійшла й Лаодамія в Ащ.

357] Лиш не надовго відходь: журба розвівається з часом -

358]     Давню, далеку любов хутко замінить нова.

359] Не повертавсь Менелай - ув обіймах любовника-гостя,

360]     Щоб не тремтіти вночі, грілась Єлена колись.

361] Що, Менелаю, на тебе найшло? Ти від'їхав, а дома

362]     (Верх божевілля!) удвох гостя й жону залишив!

363] Ти голубиць боязких коршаку довіряєш, безумче,

364]     Повну кошару овець - вовкові, жителю гір!

365] Не звинувачуй, однак, ні її, ані гостя: вчинив він

366]     Те, що й ти б учинив, що учинив би будь-хто.

367] Винен ти сам, адже дав їм і час для перелюбу й місце -

368]     Чи випадало б жоні не скористатися тим?

369] Справді-бо: мужа нема, зате гість є побіч люб'язний,

370]     Врешті, страшно самій в спальні порожній лежать!

371] Що б там Атрід не казав, я знімаю з Єлени провину:

372]     Не змарнувала, кажу, мужа свого доброти.

373] Все ж ні кабан, коли іклом своїм блискавично вкладає

374]     Зграю мисливських собак, гнівом таким не кипить,

375] Ані левиця, коли молоком своїх діток годує,

376]     Ані змія, на яку хтось ненароком ступив, -

377] Як паленіє жона, підстерігши блудницю на ложі

378]     Мужа: обличчя її - лютості образ живий.

379] Що їй вогонь, що їй меч? Усяку пристойність забувши,

380]     Рине, немовби сам Вакх рогом ударив її.

381] Зраду подружню і ложа ганьбу відомстила на власних

382]     Дітях, невинних синах, грізна Колхіди дочка.

383] Ластівка - другий зразок материнської люті сліпої:

384]     Носить на грудях своїх крові синівської знак.

385] Ось що руйнує любов, хоч яка була б сильна, доладна,

386]     Тим-то на злочин такий, хто обережний, не йде.

387] Втім (хай боронять боги!) не велю тобі буть однолюбом:

388]     Навіть поважній жоні не спромогтись на таке!

389] Бавтесь, лише свій переступ трактуйте як витівку скромну,

390]     Меду лизнути вдалось - не похваляйтеся цим.

391] Не обдаровуй одну, раз про це може інша дізнатись,

392]     Не об тій самій порі ти на спіткання ходи.

393] Щоб не застукала ревна тебе десь у закутку знанім,

394]     Місце нове кожен раз любці своїй визначай.

395] Що написав їй - уважно проглянь: жінки-бо здебільша

396]     Вміють читати ще й те, що за рядками стоїть.

397] Рану відчувши, за кривду - кривдою платить Венера:

398]     Що допікало самій - іншого те вже пече.

399] Поки одній лиш був вірний Атрід, то й вона залишалась