Мистецтво кохання

400]     Вірною; схибив Атрід - блуд передався жоні.

401] З болем почула, що Хріс, хоча лавр мав і стрічку священну,

402]     Все ж не домігся того, щоб одпустили дочку.

403] І про твої, полонянко Лірнеська, страждання почула,

404]     Й про сороміцьке - все те, що відтягало війну.

405] Втім, про це чула лишень, а бачила - доньку Пріама

406]     (Хто переміг, той - ганьба! - здобиччю здобичі став).

407] Сина Тієста тоді допустила до серця й до ложа -

408]     Так ось помстилась вона за неприхований блуд.

409] Що приховаєш як слід, а назовні воно таки вийде -

410]     Хоч очевидним було б - ти заперечуй геть все.

411] І не підлещуйсь тоді, ані не принижуйся надто:

412]     Все це - ознаки душі, що манівцями пішла.

413] От лиш снаги не жалій, бо мир - у жагучих обіймах,

414]     Тільки вони, пам'ятай, ревнощам край докладуть.

415] Дехто порадить чабер або ще якесь зілля шкідливе

416]     Пити, та всім цим, кажу, тільки затруїш себе.

417] Перцю не змішуй також із насінням жалкої кропиви,

418]     Цвіту ромашки в вині теж не настоюй дарма.

419] Та, що затінений Ерік посіла, не хоче, щоб так ось

420]     Грубо схиляти когось до щонайтонших утіх.

421] Ну, а часник із Мегар Алкатоєвих - можна вживати

422]     Й з наших городців траву, що розворушує хіть,

423] Яйця, ще й мед (лиш гіметський), а потім - сосен колючих,

424]     Мовби горішки, плоди, що на краєчках гілок

425] Та чи тобі, Ератб, - ти ж учена - вдаватись до чарів?

426]     Тож на вторований шлях біг колісниці зверну.

427] Ти, кого щойно я вчив, як невірність свою приховати,

428]     Зараз навчись, як її явною маєш робить.

429] Не легковажність це, ні! Й корабель не одним і тим самим

430]     Вітром, щоб порту сягти, повнить вітрила свої.

431] Дме то фракійський Борей, то під Евром плисти випадає,

432]     Іноді Нот налетить, іноді - теплий Зефір.

433] А на візницю поглянь: то попустить віжки, то вміло

434]     Коней, що чвалом ішли, ними вгамовує він.

435] Серед жінок є такі, що й вірність їм наша набридне:

436]     Щоб не зів'яла любов, мусить суперниця буть.

437] Мов знемагає душа, коли все йде аж надто щасливо,-

438]     Втіхи ж нелегко бува в межах розумних тримать.

439] Навіть вогонь, коли виб'ється з сил, поспішає сховатись:

440]     Де щойно жар палахтів - попіл біліє тремкий.

441] Сірку наблизиш, однак, - і знову зринає пригасле

442]     Полум'я, знову довкіл ясністю повнить усе.

443] Так от і наша душа: коли спокій - немов пліснявіє,

444]     Щоб не зотліла любов, зрушуй її гостряком.

445] Любка всякчас хай за тебе тремтить; охолоне - розпалюй,

446]     Хай - лише привід даси - з ревнощів блідне вона.

447] Тричі, безліч разів щасливим є той, через кого

448]     Сльози струмками не раз краля ображена ллє!

449] Лиш про невірність твою (воліла б оглухнуть!) почує -

450]     Никне, безмовна, бліда, мовби підтяв її серп.

451] Хай я частіш буду тим, кому рве вона в шалі волосся,

452]     Тим, кому нігтем вона ранить юнацьку щоку!

453] Тим, що на нього крізь сльози позиркує; врешті - без кого,

454]     Хоч би хотіла прожить, жити б однак не змогла.

455] "Ну, а чи довго, - спитаєш, - їй дутись на мене?" - Недовго:

456]     Хай лиш затягнеться гнів - надто вже сильним стає.

457] Шия, що біла, мов сніг, за обіймами вже затужила,

458]     Б'ється в риданнях, а ти - ніжно її приголуб.

459] Поки ще плаче - цілуй, втішай, поки плаче, любов'ю!

460]     Вернеться мир! Тільки так можна приборкати гнів.

461] Буде впиратись, відверто ворожою видасться - тут же

462]     Запропонуй їй союз (ліжка!) - й піддасться вона.

463] Злагода тут ясночола живе собі, зброю відклавши,

464]     Ласка народжена тут, де вибачають за все.

465] Чубились щойно - вже дзьобик до дзьобика труть голубочки,

466]     Тихо воркують собі: вслухатись - ніжність одна!

467] Спершу безладним був світ - усе в одній купі лежало:

468]     Зорі, моря, суходіл - не розрізнялись іще.

469] Потім над землями небо знялось, суходіл оточили

470]     Води; що вкупі було - стало собою тепер.

471] Повнити стала ліси звірина, а пернаті - повітря,

472]     Ви ж у прозору глибінь, риби лускаті, пішли.

473] Люди, їх первісний рід, у полях, іще диких, блукали,

474]     Міць, не розтрачену ще, чули в кремезних тілах.

475] Ліс був житлом для них, трави - поживою, постіллю - листя,

476]     Довго не знали гурта - кожен ходив одинцем.

477] Кажуть, їх грубі серця від солодкої хіті зм'якшились:

478]     Жінка й при ній чоловік разом на ложе лягли.

479] Що їм робить, без наставника знали: Венера звершила

480]     Ще без мистецтва в той час діло солодке своє.

481] Птаха до птахи летить; із ким собі втіхи шукати,

482]     З ким поєднати любов, знає і риба в воді;

483] Сарна за оленем йде; змія до змії підповзає;

484]     Лащиться сука до пса, поки не зчепиться з ним.

485] Рада вівця барану, під биком розкошує корова,

486]     Цапа, дарма, що смердить, хоче кирпата коза.

487] Шал розпікає кобил: не зважають на відстань розлогу,

488]     Хай там ріка на шляху - мчать вони до жеребців.

489] Отже, розгніваній дай і ти сильнодіючий засіб -

490]     Він - і лише тільки він! - тут же полегшує біль;