Мистецтво кохання

491] І не зрівняються з ним Махаонові ліки: той засіб,

492]     Хай ти пішов манівцем, - зробить невинним тебе.

493] Поки таке я снував, Аполлон, що з'явився раптово,

494]     Ліри своєї струну золотосяйну торкнув;

495] Гілка лаврова - в руці, на священних кучерях бога -

496]     Лавр; перед зором моїм став боговитий співець.

497] Далі до мене: "Наставнику, - мовить, - легкої любові,

498]     Швидше до храму мого гурт своїх учнів веди:

499] Є там, на різні лади геть усюди прославлений в світі

500]     Напис, веління таке: "Сам себе спершу пізнай!"

501] Той, хто спізнає себе, тільки той буде з глуздом любити

502]     І до своєї снаги діла шукати собі.

503] Видався вродою хтось - то нехай скористається нею,

504]     Шкіра шовкова - як спить, хай не ховає плеча.

505] Хто ж до розмови меткий, тому зовсім не треба мовчати,

506]     Гарно співаєш - співай, п'єш собі гарно - то пий!

507] Лиш, коли бесіда йде, не хизуйся своїм красномовством,

508]     Лиш, коли бракне ума, віршів своїх не читай!"

509] Так от повчає нас Феб, тож повчімось у вчителя - Феба:

510]     Що то була б за пиха - віри не йняти богам!

511] Ну, а по суті: хто вміло кохатиме - той переможе,

512]     Той із мистецтва мого все почерпне, що хотів.

513] Що прийняла - не всякчас повертає сторицею нива,

514]     Суднам хистким не всякчас подув сприяє в путі.

515] Тим, хто кохає, не часто щастить, не щастить - найчастіше,

516]     Слід готуватися їм до нелегкого життя.

517] Скільки зайців на Афонській горі, скільки бджіл є на Гиблі,

518]     Скільки на сизім гіллі, милім Палладі, плодів,

519] Скільки в скойок у ріні, вважай - стільки горя в любові:

520]     Стріли, що зранюють нас, вістрям умочені в жовч.

521] "Дома нема її", - збрешуть тобі - хоч ти любку, можливо,

522]     Вгледиш, та вір, що нема, власному зору - не вір!

523] Двері зачинять вночі, дарма, що впустить обіцяли, -

524]     Стерпіти мусиш і це - просто на землю лягай!

525] Може, й служниця-брехунка гукне, ще й пихато: "А хто це

526]     Тут під ногами у нас, наче колода, лежить?" -

527] Ніжно до грубої служки звернись, до дверей самих, врешті,

528]     Знявши вінок із чола, - ружами їх ушануй!

529] Схоче впустити - ввійди; не захоче - йти геть доведеться:

530]     Чемний не стане, затям, надокучати комусь.

531] "Що за настира такий!" Ти ж не хочеш од неї почути

532]     Слів цих. Не вік же вона в настрої буде лихім!

533] І не вважай за ганьбу її лайку, поличник від неї;

534]     Щастям для себе вважай ніжки її цілувать!

535] Що я, однак, про дрібне? До високого дух мене кличе,

536]     Тож про високе почну - пильно вслухайтесь усі!

537] За небезпечне берусь. Але що таке без небезпеки

538]     Мужність? В науці тонкій шляху легкого нема.

539] Знехтуй суперником - і переможеш; в мистецтві самого

540]     Батька богів, повторю, ти перемоги сягнеш.

541] Ні, то не смертний говорить тобі, а дуб, що в Додоні:

542]     Це з-між моїх настанов найголовніша, повір.

543] Іншим моргає? Дарма! Шле листи? Не читай. Не запитуй,

544]     Звідки прийшла чи куди, причепурившись, іде.

545] Навіть законній жоні чоловік дозволяє подібне,

546]     Надто як ти на наш бік, сне найсолодший, стаєш.

547] В цьому мистецтві (не стану брехать) не дійшов я вершини -

548]     Сам я в науці своїй (що тут поробиш?) слабкий.

549] Чи при мені моїй дівчині хтось подавати б міг знаки,

550]     Я ж, дивлячись на таке, гнівові волі б не дав?

551] От чоловік, було, поцілував її - і, пам'ятаю,

552]     їй дорікав я за це - груба, нестримна любов!

553] Ось що мені заважало не раз! Більше розуму в того,

554]     Хто не цікавиться тим, ходять до неї чи ні.

555] Краще не знать взагалі: що приховує - хай буде в тіні,

556]     Бо, як зізнається раз, - не червонітиме вже.

557] Тож не спішіть, юнаки, ваших любок ловить на гарячім:

558]     Хай попустують собі й вірять, що ми - лопухи!

559] Спіймані люблять палкіш: коли блудять однаково двоє,

560]     Значить, завзято вони йтимуть своїм манівцем.

561] Оповідь є, що не сходить із уст усіх жителів неба,

562]     Як хитромудро Вулкан Марса й Венеру впіймав.

563] Марс, коли розум йому засліпила Венера жагою,

564]     З грізного бога війни раптом коханцем зробивсь.

565] Тут же й сама (бо хто б міг ласкавістю з нею рівнятись?)

566]     Войовникові без слів, без дорікань піддалась.

567] Як же то, кажуть, вона насміхалась, пустунка, над мужем:

568]     Грубі долоні (коваль!), ще й на додачу - кривий!

569] Часто при Марсові, наче Вулкан, жартома шкутильгала -

570]     Врода й грайливість ота вкупі так личили їй!

571] Близькість свою лиш спочатку вони в таємниці тримали,

572]     Тільки спочатку їх блуд ще зарум'янитись міг.

573] Сонце викрило їх (чи б міг одурити хтось Сонце?) -

574]     Й тут же побачив Вулкан, що виробляє жона.

575] Приклад невдалий ти, Світоче, дав: таж вона за мовчанку

576]     Гарний'дарунок тобі - лиш попросив би - дала!

577] Ну, а тим часом Вулкан і над ложем і довкола нього

578]     Сіті розставив тонкі - годі їх спостерегти -

579] Й ніби на Лемнос подавсь. А закохані - хутко до ложа,

580]     Як умовлялись, та вмить - голі, вже в сітях цупких.