Мистецтво кохання

018]     За чоловіком своїм, кажуть, в могилу зійшла?

019] Й Феретіада дружину згадай: вона впала в обійми

020]     Смерті, аби при житті міг залишитися муж

021] "Ось я, візьми, Капанею, мене! Поєднаймося прахом!" -

022]     Кинулась, мовивши так, Іфіса донька в огонь.

023] Зрештою, Мужність - це жінка: жіноче ім'я в неї, одяг -

024]     От і сприяє жінкам - в тому нема дивини.

025] Втім, у науці своїй я висот аж таких не сягаю,

026]     Та й над суденцем моїм - чи не найменше з вітрил.

027] Я - пустотливої втіхи наставник, легкого кохання:

028]     Знатимеш, як тобі слід жіночці-любці годить.

029] Жінці перед вогнем, перед стрілами встоять нелегко -

030]     Чоловікам той вогонь, стріли ті менше грозять.

031] Часто, власне, вони на обман ідуть, а не дівчата -

032]     Тут, хоч як приглядайсь, не запримітиш вини.

033] Вигнав колхідянку зрадник Ясон (не дивився, що - мати!)

034]     Й другу в обійми свої підлий узяв Есонід.

035] Ну, а Тесей? Через нього сама, в чужині Аріадна

036]     На узбережжі морськім чайок лякалась усе.

037] А запитай, чому Дев'ять доріг, хоч одна лиш дорога, -

038]     "Тут за Філлідою гай, - скажуть, - тужив, осипавсь".

039] Гість твій (вершина чеснот!) залишив тобі меч свій, Дідоно,

040]     Й смерті причиною став - плата за ласку твою!

041] Що вас згубило? Не вміли любить: бракувало мистецтва -

042]     Тільки мистецька любов може тривалою буть.

043] Певно, донині б не знались на тім, та сама Кітерея,

044]     Тут об'явившись мені: "Вчи їх, - веліла, - любить!"

045] І додала: "За які ж то провини страждають дівчата?

046]     Збройним мужам оддавать їх безоружну юрбу?

047] Дві твої книги зробили умільцями справи своєї

048]     Чоловіків, а тепер - зброю жіноцтву подай!

049] Хто Менелая жону в своїх віршах ганьбив, той потому

050]     їй же хвалу проспівав на щасливішій струні.

051] Ніжних дівчаток (якщо тебе знаю направду) не скривдиш -

052]     Буде тобі все життя гарна віддяка од них".

053] Мовивши, з мирту листок (прикрашав тоді мирт їй волосся)

054]     Й декілька ягід мені, мило всміхнувшись, дала.

055] їх лиш узяв я - натхнення відчув: заясніло повітря,

056]     Легше дихнулося враз, наче позбувсь тягаря.

057] Поки триває той дар, до науки беріться, дівчата -

058]     Цноти, законів і прав тут не порушите ви!

059] Нині міркуйте над тим, що й вам загрожує старість -

060]     Хай ні хвилина життя марно для вас не майне!

061] Поки ще можна, допоки сприяють літа повносилі -

062]     Бавтесь! Рікою пливуть - не почекають! - роки.

063] Хвилі, що ген промайнула за обрій, назад не повернеш,

064]     Як і години: втекла - вже не відкличеш її.

065] З віку свого користайсь: він збігає нечутно; до того ж

066]     Завтрашнє - все ж не таке, як учорашнє, добро.

067] Де засірів чагарник, там недавно я бачив фіалки,

068]     А з того терня колись квіти я рвав для вінка.

069] Прийде той час, коли ти, що тепер одганяєш коханців,

070]     Будеш, самотня, стара, в ліжку тремтіти всю ніч.

071] Біля дверей своїх в пору нічну суперечок не вчуєш,

072]     А на порозі рясних вранці не знайдеш троянд.

073] О, як то скоро - гай-гай! - вкривається зморшками тіло

074]     Й щойно квітуче лице в'яне, безбарвним стає!

075] Сйвінь зненацька тобі (те пасмо, мовляв, - од дитинства)

076]     Вибілить голову всю, не омине й волоска.

077] Змії зі шкірою враз свою старість скидають із себе,

078]     Олені - роги нові, щоб не старіти, беруть,

079] Нам же - онови нема. Не лишайте незірваним квіту:

080]     Не зірвете навесні - сумно осиплеться сам!

081] Так і пологи - до старості крок, та й нива втрачає

082]     З року на рік, по жнивах, краплю своєї снаги.

083] Не червоній через Ендіміона латмійського, Люно;

084]     Зоре світанкова, й ти - через Кефала свого!

085] А Кітерея? (Вона ж - і Гармонії мати, й Енея)

086]     Тужить по нинішній день: бачить Адоніса кров.

087] Приклад беріть, умирущі, з богинь - невмирущого роду:

088]     Не відмовляйте мужам - хай посмакують утіх!

089] Може, одурять? А втрата яка? Що ваше - те з вами:

090]     Тисяча хай почерпне - все буде так, як було.

091] З часом і крицю зітреш; від ужитку потоншає кремінь,

092]     Ви ж не лякайтесь тертя: втрата вам тут не грозить!

093] Хто б не дозволив, скажіть, вогонь - од вогню запалити?

094]     Хто б у цебрі зберігав безмір морської води?

095] Втім: "Так негоже!" - котрась із жінок дорікне ласунові -

096]     Моря не скривдиш, кажу, скільки його не черпай.

097] Не до розпусти хилю вас, однак, - велю не лякатись

098]     Втрат, адже ваші дари вільні від будь-яких втрат!

099] Поки ще в гавані я, хай легкий мені подув сприяє:

100]     Далі - потужніших сил нам знадобляться вітри.

101] Отже, з плекання почну. Як плекаєш - лоза виноградна

102]     Дасть тобі добре вино, нива - пшеницю гінку.

103] Врода є даром богів. Чи багато з вас хвалиться нею?

104]     Ні. Бо далеко не всім випав на долю цей дар.

105] Дбайте про вигляд самі. Не поможе й врода недбалій,

106]     Хоч би обличчям була рівна Венері самій.

107] Скажеш: давніше не так, як тепер, чепурились дівчата -

108]     Й чоловіки - відповім - не чепурились тоді.