Читаем Мистецтво кохання полностью

581] Свідків скликає Вулкан... А було там на що подивитись!

582]     Кажуть, Венера ледь-ледь втримати сльози могла.

583] Ні то лиця затулить, ні частин соромітних прикрити:

584]     Й пальцями їм ворухнуть сіті тонкі не дали.

585] Хтось із присутніх на жарт: "Раз тобі, наймогутніший Марсе,

586]     Пута ті надто важкі - радо тебе підміню!"

587] Лиш на твоє, Моревладче, прохання Вулкан змилостививсь -

588]     Марс до фракійців чкурнув, та - подалася на Паф.

589] Цим одного ти, Вулкане, домігся: раніше кохались

590]     Нишком, а в наші часи? Сорому - мов не було!

591] Втім, ти за голову, кажуть, не раз після того хапався:

592]     Що наробило, мовляв, кляте моє ремесло!

593] Й ви не чиніте того! Спіймавшись, Венера не зичить

594]     Іншим такої ж біди - голими в сіті лежать.

595] Отже, не став на суперника пастки і не перехоплюй

596]     Писаних нишком листів, тих, що вістують любов.

597] Хай перехоплюють чоловіки, якщо зайде потреба, -

598]     Ті, хто робитиме це правом вогню і води.

599] Тут, уже вкотре кажу, про дозволені втіхи йде мова -

600]     Не для поважних жінок вірші грайливі сную!

601] Хто про Церерин обряд перед людом розводитись стане?

602]     Хто розголосить пісні самофракійськйх жерців?

603] То не найвища з чеснот - язика за зубами тримати,

604]     Хиба найбільша зате - про таємницю плескать.

605] Тож по заслузі Тантал-балакун умліває від спраги,

606]     Хоч у воді, й не сягне з гілки рясної плодів!

607] Надто Венера велить її таїнства всім шанувати -

608]     Хто язикатий, тому краще до неї не йти!

609] Хоч не у скрині лежить обрядове начиння Венери,

610]     Хоч ошалілі жерці лунко в кімвали не б'ють,

611] Все, їй належне, однак, - серед нас, у постійному вжитку,

612]     Все - поміж нас, але так, щоб на очах не було.

613] Навіть Венера, скидаючи одяг, відводить лівицю

614]     Й, ледь повернувши її, сором приховує свій.

615] Тільки тварина будь-де, просто неба, годить своїй хіті -

616]     Дівчина, бачачи це, в землю потуплює зір.

617] Нашим же втіхам годяться і спальня, й зачинені двері,

618]     І покривало: не все ж має оголеним буть.

619] Хай вже не темряви - тіні жадаємо, врешті, - півтіні:

620]     Все ж не така виднота, як ото в сонячний день.

621] Навіть тоді, коли люд - чи дощі, чи спекота - під крівлю

622]     Ще не ховавсь, коли дуб їжу давав й окриття, -

623] Десь у печерах, дібровах єдналися, не просто неба, -

624]     Про соромливість, ще й як, дбав, кажу, первісний люд!

625] Нині ж забави нічні - це для нас наче славні діяння,

626]     Дорого платимо ми, щоб на хвалу заслужить.

627] Оком дівчаток пасеш. А для чого? Аби похвалитись

628]     Першому-ліпшому: "Глянь: цю я також обіймав!"

629] Тільки б на кожному кроці ти міг показувать пальцем,

630]     Тільки б неславу пустить, тільки підняти б на глум.

631] Все це дрібниці! Набреше, бува, з чого сам би сміявся:

632]     Всеньке жіноцтво, мовляв, сам перепробував я!

633] Всіх не торкнеться, це так, та зачепить ім'я - і неслава

634]     Навіть на цноті самій темне тавро покладе.

635] Йди й запирай тепер, стороже клятий, ворота дубові,

636]     Двері міцні зачиняй хоч і на сотню замків -

637] Що з тих старань, як чутки розпускає брехливий коханець -

638]     Хоче, щоб вірили в те, в чому насправді програв.

639] Ми ж хіба зронимо скромне слівце про свій успіх любовний,

640]     А щодо втіх, то на них - мовчанки вірна печать.

641] Перша засада - не бачити в подрузі вади якоїсь:

642]     Тут не один привітав короткозорість свою.

643] Чи дорікав крилоногий герой Андромеді за те, що

644]     Личко її чарівне надто вже смагле було?

645] Ще Андромаху візьми: зависокою всім видавалась -

646]     Гектор її лиш один просто стрункою вважав.

647] Щось тобі прикре? Стерпи: стане милим. Докучливе? Згладить

648]     Час: лиш спочатку любов, пильна, завважує все.

649] Поки із стовбуром ще не з'єдналась прищеплена гілка,

650]     Навіть легкий вітерець може її відламать.

651] Та незабаром вона й буревію опертися зможе,

652]     Й дереву свіжу снагу, з ним поєднавшися, дасть.

653] Так день при дневі меншає вад у любки твоєї:

654]     Що неприємним було - згодом не є вже таким.

655] Запах бичачої шкіри, скажімо, гидкий на початку,

656]     Всоте понюхай її - запаху наче й нема.

657] Вадам ще й назвами можна зарадити: в дівчини шкіра -

658]     Мов іллірійська смола - буде "смаглявка" тобі;

659] Зиза - Венера; котра світлоока - буде Мінерва;

660]     Висохлу, ледве живу - зграбною тут же назви;

661] Звинною - надто низьку; повненькою - добру товстуху:

662]     Що кожній ваді близьке, тим і приховуй її.

663] Не дізнавайся про вік, не питай, при якому родилась

664]     Консулі: хай цьому лік цензор суворий веде.

665] Надто - коли відцвіла, коли весни її - вже позаду

666]     Й по волоскові щодня сивінь вискубує вже.

667] Є в цьому віці, навіть у старшому, чар свій, юначе:

668]     Ця нива жниво дає, цю - засівати пора.

669] Поки снага молода - підставляйте труднощам плечі:

670]     Кроком нечутним ось-ось старість надсуне хмурна.

671] Тож або море - веслом, або ниву крайте залізом,

Перейти на страницу:

Похожие книги

Трагедии
Трагедии

Эсхила недаром называют «отцом трагедии». Именно в его творчестве этот рожденный в Древней Греции литературный жанр обрел те свойства, которые обеспечили ему долгую жизнь в веках. Монументальность характеров, становящихся от трагедии к трагедии все более индивидуальными, грандиозный масштаб, который приобретают мифические и исторические события в каждом произведении Эсхила, высокий нравственный и гражданский пафос — все эти черты драматургии великого афинского поэта способствовали окончательному утверждению драмы как ведущего жанра греческой литературы в пору ее наивысшего расцвета. И они же обеспечили самому Эсхилу место в числе величайших драматических поэтов мира.Эта книга включает все дошедшие до нас в целом виде трагедии Эсхила. Часть из них печатается в новом переводе.

Эсхил

Античная драма / Античная литература / Древние книги
Лирика древней Эллады в переводах русских поэтов
Лирика древней Эллады в переводах русских поэтов

Предлагаемая читателю книга охватывает лирику древней Греции в том виде, как она отразилась в переводах русских поэтов главным образом XIX и отчасти XVIII и XX вв.Сборник имеет задачей познакомить не столько с древнегреческой лирикой как таковой, сколько с восприятием ее в русской поэзии. Поэтому переводы подобраны как с точки зрения полноты воспроизведения всех особенностей оригинала, так и по признаку характерности его восприятия на том или ином этапе развития русского художественного слова. При наличии нескольких переводов одного и того же древнегреческого текста даются наиболее примечательные из них — в указанном отношении. В случае, если на ряду с переводом имеется также более или менее близко и художественно-значительное подражание, оно приводится к комментарии. Последний дает также необходимые данные справочного характера.

Алкей , Асклепиад Самосский , Вакхилид , Симонид Кеосский , Феодорид

Античная литература