Мої дні жорстокі та холодніполину навіяли в пісні,потонули обрії в безоднічорної весни.Знов підказує мені до вухаслів спокуслива, похмільна їдь,що поглине серце завірюха,хоч би мимохіть.Так складатиму в дні анестезіїцю отруйну дань моїм часам,бо дарма: гірке вино поезіїмушу пити сам.Нерозумна мрія зрадно кличе,знаю, що омана це й фантом:хочу вирізьбити днів обличчявірша долотом.Вівторок, 22 грудня 1932
Гірка ніч
Заснули люди в чорнім місті,під ковдрами леліють сни.Твоєї мрії не поміститьцей світ безкраїй та тісний.Замовкли голоси охриплі,і спокій крила розпина,і північ зерна маку сипле,та не для тебе тишина.І ось дрібний чорнявий хлопецьпідніс долоні до чола.Ні, суті світу ти не схопиш,не вирвеш віршем корінь зла.Середа, 22 березня 1933
Поетова весна
Ну що ж, поете безіменних мрій?В твоїй чернетці пишних віршів рійдзвінкими римами впиває, як вино.Ти крізь вікноу далечінь глядиш:виприскують сріблясті стебла трав,небавом бризнуть яблуні брунькамиі край дороги виросте спориш.На березовій скрипці вітер граві, наче шовком, витер кожний камінь.Ти піснею розпалене чолов долоні похилив.Ось ярою весною зацвіло,і ти ще раз щаслив.Твоє перо, думкам слухняне,нових пісень ладнає гармонійний стрій.Тремтить захоплення струною голос твій,і з неба ждеш вечірньої роси,і ловиш оком п’янимна синім обрії хмаринки біло-льняніу завороженому перстені краси.Не знаєш сам, чи весело тобі, чи сумно,і б’є весна до голови.………………………………………………………А за вікном юнацтво горде та безумнеготується на зрив новий.Середа, 29 березня 1933
До нас!
Каштани в ранок сивий, попелястийшуміли над твоїм вікном.Ти встав, щоб далі ткати, далі пряститурбот, пісень та мрій фантом.(Каштани наче прапори хвилясті.)Хай час від цвілі бережешляхетне срібло весняного співу.Та лиш послухай: тут уженова лунає пісня — рожа гніву.Ось краще ти до нас ходи,де, наче сосни рівні та високі,юнацтва смілого рядивідмірюють дзвінкі, пруживі кроки.Субота, 26 серпня 1933