На другому березі (збірник)

Умерлих квітів царство — спить пустиня
в піску сорочці золото-червоній.
Малюк осот — рослинне чортовиння,
екстазу сонця й блискавок погоні.

Живі свічки понад землі труною,

жорсткий бур'ян нараз кущем горючим.
Немов кущі розхилені рукою,
розхиляться бездонні віри кручі.

І бачить вічність — небо опалеве

і шум червоних полум'я потоків.
З-за гір століть веде сузір'я Лева,
цей знак монархів, воїнів, пророків.

Тьмяніє сонце в хмарі птахів сизих,

його вінчають лаври бурі, сині,
і грім, мов підпис золотий у книзі,
триватиме на сторінках пустині.

Автограф грому в царській книзі Левів,

написаній вітрами з-під Синаю,
з узбіч гори, що шпиль пісків парчевий
вінками Божих блискавиць квітчає.

Синайський вітре, бий в відкриті карти!

Без тебе я порожній посуд форми.
Ввесь день над віщим джерелом на варті,
а ніч — мов Біблія червона й чорна.

ДАНИЇЛ У ЯМІ ЛЕВІВ

Пропахчене, духотне чорне золото ночей пустині,
просвітлене пурпурою, розбарвлене у сіть мозаїк.
Це підшивка червона під кожухом ночі. Морок синій
на піч землі, навбач погаслу, хоч іще жарку, сідає.
Готуються до льоту надми піскові, мов хмари птаства,
що сіло на спочинок і ось-ось відлине в безмір вільний,
акорди на акордах,
тераси на терасах,
кола в колах,
сяють дальші царства,
іржуть сарданапали[59]

до в розпусті терзаних невільниць.

Палюча ніч пророків. Кануть литі з золота хвилини.

Долоні пальм покірних до плеяд звелись в журливій просьбі,
щоб їх не мучив вічний вітру поспіх. З заворіття кличе
на суд перед сумлінням зір монарший рев царя пустині.
Самум музики дме в уста пустелі. Мряк палата біла.
Акорд в акорд,
удар в удар,
зоря об зорю,
світла хвилі
з пурпури хмар, порубана в сто тонів гама, вітру крила.
З печери, з-поміж левів лине в безвість голос Даниїла:
«Прасвітлий, праєдиний, що мене — рослину ялову —
в саду життя величнім посадив і грієш сонцем ласки!
Поки черва і цвіль не сточать тіла миршавеньку грудку,
у вічнім колі пристрастей, у вічній тіні пальми смутку,
б'ючись за м'ясо, золото і владу, у хвилині кожній
за розкоші шматок віддати все готові, нужд вельможі,
несем свої дешеві лаври і свій розум нестатечний.
Кудою поверну небачний крок, там — небезпеки прірви,
лиш ти один мене з зубів Нічого, з кігтів долі вирвеш!
Коли при мені станеш ти — у ямі левів я безпечний».

БАЛАДА ПРО ПРОРОКА йОНУ

Апокриф