На другому березі (збірник)

Північ чорна, наче вугіль,
ходить тінь по площі Юра,
в'ються обручами смуги
на блискучих сірих мурах.
Місяць — таємничий перстень,
вправлений у ночі гебан.[58]
Будеш в срібнім сяйві мерзти
під холодним дахом неба.
Відрізнити сам не можеш,
що тут привид, а що ява,
чи це марево, чи, може,
дійсність, наче сон, лукава.
Це із скла й музики вежі,
це вогонь, що вже не гріє,
це останні світу межі,
це архітектура мрії.

Північ чорна наче вугіль,

попіл сну на очі сипле,
різьбить сріблом в довгі смуги
небо, до землі прилипле.

Дзвонить ніч на площі Юра.

Хрест неначе ключ могутній.
І стає, мов тінь похмура,
нерозгадане майбутнє.

П'ятниця, 24 березня 1933

Кличу

Ці слова схвильовані,
ці слова неспокійні, грізні.
Їддю часу опльовані,
наче коні, бичовані
батогами, злітають пісні.
Це тобі я складаю дань слів,
динаміко суворих днів!

Хоч в саду понад сливою

романтичної пташки нема,
мов добою щасливою,
своє серце виспівую,
бо мовчати не можу, дарма!
Моя пісня тобі і мій спів,
динаміко суворих днів!

Ось вітрами дебелими

вже надходить епоха світань.
Не словами веселими
з баладовими селами —
різко кличу в майбутнє: повстань!
Це для тебе любов моя й гнів,
динаміко суворих днів!

Середа, 18 серпня 1933

Ранок юнаків

Вилітають — лиш стопи дзвенять,
аж майдан задрижав, розспівався.
Наче курява, стукіт піднявся,
мов туман, коли вітер шугне,
буря кроків пливе в запашне,
промінливе повітря та гне
по дорозі усе, мов солому.
На піску, на камінню дзвінкому
в бігу ноги скресали вогня.
Ні, даремно було би спинять,
ваші обрії, ваша земля вся.

П’яний ранок — кучеряве дівча

на життя та на смерть поцілує.
Наче іскри летять з обруча,
в весняній, закосиченій кузні,
це так сонячні стріли дзичать,
коли б’ють вас у груди потужні,
коли обрії головокружні
приманливо розкриють глибінь
і запрошують тут, куди тінь,
наче яструб, над серцем колує.
Підорвавшись стрілою з землі,
вигук ваш залунає навколо.
Попід небом, що в синій імлі,
недосяжне, таємне, холодне,
розгорнулось, мов книга безодні,
розстелилось в дрімучі лани,
хвилюванням тремкої струни
переливний роздзвониться голос.

Раннє сонце — молоде оленя

прибігає з-за лісу до вас.
Пролітають — лиш стопи дзвенять,
лиш майдан під ногами співа.

Кінчаючи

Кінчаючи цієї книги
співні, п'янливі сторінки,
не думай, друже, що у них я
горіти зможу крізь віки.
Із поривань, натхнень, одчаю
останеться лиш попіл мрій.
Бо ж пам'ятник крихкий лишаю
турботі й радості своїй.

Із збірки «Книга лева»

Перша глава

ЗНАК ЛЕВА