НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

— Тоді ви вважаєте її довгою, а вона дуже коротка,— сказав Семюель.— Я її прочитаю повністю, а потім ми повернемося до нашої справи. Дайте мені трохи вина, бо у горлі пересохло. Ось вона — така маленька історія, яка завдає такої глибокої рани...— Він подивився на землю.— Гляньте — малята позасинали просто на землі.

Лі підвівся.

— Зараз я їх укрию,— сказав він.

— Земля тепла,— відповів Семюель.— А тепер слухайте. «І пізнав Адам Єву, жінку свою; і вона завагітніла, і породила Каїна, і сказала: „Набула чоловіка від Господа“...»

Адам спробував заговорити, але Семюель поглянув на нього, і він замовк, прикривши очі рукою. Семюель провадив.

«А далі вона породила брата йому Авеля. І був Авель пастух отари, а Каїн був рільник. І сталось по деякім часі, і приніс Каїн Богові жертву від плоду землі. А Авель — він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою. І зглянувся Бог на Авеля й на жертву його, а на Каїна й на жертву його не зглянувся».

— От бачите,— почав Лі,— та ні, читайте далі, читайте. Ми до цього ще повернемося.

«І сильно розгнівався Каїн,— читав Семюель,— і обличчя його похилилось. І сказав Господь Каїнові: „Чого ти розгнівався, і чого похилилося обличчя твоє? Отож, коли ти добре робитимеш, то піднімеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати“.

І говорив Каїн до Авеля, брата свого. І сталось, як були вони в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого,— і вбив його. І сказав Господь Каїнові: „Де Авель, твій брат?“ А той відказав: „Не знаю. Чи я сторож брата свого?“ І сказав Господь: „Що ти зробив? Голос крови брата твого взиває до Мене з землі. А тепер ти проклятий від землі, що розкрила уста свої, щоб прийняти кров твого брата з твоєї руки. Коли будеш порати землю, вона більше не дасть тобі сили своєї. Мандрівником та заволокою будеш ти на землі“. І сказав Каїн до Господа: „Більший мій гріх, аніж можна знести. Ось Ти виганяєш сьогодні мене з цієї землі, і я буду ховатись від лиця Твого. І я стану мандрівником та заволокою на землі, і буде — кожен, хто стріне мене, той уб’є мене“. І промовив до нього Господь: „Через те кожен, хто вб’є Каїна, семикратно буде пімщений“. І вмістив Господь знака на Каїні, щоб не вбив його кожен, хто стріне його. І вийшов Каїн з-перед лиця Господнього, і осів у країні Нод, на схід від Едему».

Семюель перегорнув благеньку обкладинку книги майже знесилений.

— От і все,— проговорив він.— Шістнадцять віршів усього лише. Але Боже мій! Я й забув, наскільки це жахливо,— жодної нотки підтримки. Напевне, Лайза має рацію. Тут немає чого розуміти.

Адам глибоко зітхнув.

— Не дуже-то втішна історія, правда?

Лі налив повний келих темної рідини з круглої керамічної пляшки, відсьорбнув, а потім розтулив рота, щоб отримати подвійний смак ще й біля кореня язика.

— Жодна історія не має сили, жодна історія не затримається у пам’яті, якщо ми не відчуваємо в глибині душі, що вона правдива і говорить правду про нас. Який великий тягар провини несе на собі людина!

Семюель звернувся до Адама:

— А ви намагалися зрозуміти все.

— Як і я,— сказав Лі.— Як і кожна людина. Ми несемо цілий оберемок провини, як щось дорогоцінне. Напевне, ми так самі хочемо.

Адам перебив його:

— Я від цього почуваюся краще, а не гірше.

— Що ви маєте на увазі? — спитав Семюель.

— Бачите, кожен хлопчик вважає, що він перший винайшов гріх. Про чесноти нам відомо, бо нам про них говорять. Але гріх — це вже наше власне відкриття.

— Так, розумію. Але яким чином через оцю історію ви почуваєтеся краще?

— Тому що,— схвильовано заговорив Адам,— ми всі походимо від них. Він — наш батько. Частину нашої провини поглинає наш родовід. Який ми мали шанс? Ми всі — діти нашого батька. Це означає, що не ми перші. Це одне з виправдань, а на світі завжди бракує виправдань.

— Принаймні переконливих,— вставив Лі.— Інакше ми б уже давним-давно викорінили нашу провину, і світ не переповнювали б засмучені, покарані люди.

— А ви не думали про іншу рамку для цієї картини? — спитав Семюель.— Виправдання чи не виправдання, але ми повертаємося до нашого родоводу. На нас лежить провина.

— Пам’ятаю, як я трохи обурювався на Бога,— сказав Адам.— Адже Каїн і Авель дали йому те, що мали, і Бог прийняв Авеля і відринув Каїна. Я ніколи не вважав, що це справедливо. Ніколи того не розумів. А ви?

— Можливо, ми виходимо з різних передумов,— сказав Лі.— Я не забуваю, що ця історія була написана пастухами для пастухів. Вони не обробляли землю. Хіба бог пастухів не віддав би перевагу жирному ягняті над в’язкою ячменя? Жертва мусить бути найкраща і найцінніша.

— Так, це має сенс,— погодився Семюель.— Тільки хочу вас застерегти, Лі: не виголошуйте своїх східних міркувань у присутності Лайзи.

Адам розпалився.

— Так, але чому Бог прокляв Каїна? Це ж несправедливість!