НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Ми жили в Салінасі та знали, коли Том уже приїхав,— гадаю, він завжди приїжджав уночі,— тому що у нас під подушками, у мене й у Мері, лежали пакетики жуйки. А жуйка в ті дні становила чималу цінність, так само як і п’ятак. Бувало, він не приїздив цілі місяці, але щоранку, тільки прокинувшись, ми пхали руку під подушку — перевіряли. Я й досі так роблю, а минуло багато років відтоді, як там знаходилася жуйка.

Моя сестра Мері не хотіла бути дівчинкою. Це було нещастя, до якого вона ніяк не могла звикнути. Вона була спортсменка, чудово грала у скляні кульки, а вся дівчача амуніція їй сильно перешкоджала. Зрозуміло, так було задовго до того, як вона усвідомила, що дівчата отримують неабиякі компенсації.

Так само, як ми вірили, що десь на нашому тілі, можливо, під пахвою, є кнопка, правильно натиснувши на яку, можна буде літати, так і Мері вигадала для себе чародійний спосіб перетворитися на крутого хлопчиська, яким вона мріяла стати. Якщо заснути у чародійній позі, правильно зігнувши коліна, поклавши голову під чародійним кутом, схрестивши пальці по-особливому, вранці можна прокинутися хлопчиком. Щовечора вона намагалася знайти безпомилкову комбінацію, але нічого не виходило. Я навіть допомагав їй з’єднувати пальці внакрив.

Вона вже почала втрачати надію, що їй це вдасться, коли одного ранку під подушками знайшлася жуйка. Ми узяли по одній облатці, зняли обгортку й урочисто зажували; то була м’ятна жуйка Бімана, і нічого смачнішого за неї вже ніколи не бувало.

Мері натягала свої довгі чорні рифлені панчохи — і раптом промовила з величезним полегшенням:

— Ясна річ.

— Що — ясна річ? — спитав я.

— Дядько Том,— відповіла вона і з голосним плямканням продовжила жувати.

— Що — дядько Том? — наполягав я.

— Він напевне знає, як перетворитися на хлопця.

Ось воно — та ще й так просто. Я здивувався, чому це не спало на думку мені.

Мама була на кухні, наглядала за новою дівчинкою-датчанкою, яка працювала у нас. Ми мали цілу низку таких дівчат. Новоприбулі родини датських фермерів віддавали своїх дочок прислужувати в родинах американців, і вони вчили не лише англійську мову, а й американську кулінарію, сервірування столу, манери й усілякі тонкощі світського життя в Салінасі. За кілька років такої служби, з платнею дванадцять доларів на місяць, дівчата ці ставали бажаними дружинами для американських хлопців. Вони не лише мали гарні американські манери, а й могли і далі працювати, як коняки у полі. Деякі з дуже вишуканих сімей у Салінасі походять від цих шлюбів з датськими дівчатами.

На кухні була Матильда з льняними косами, а мама квоктала біля неї, як курка.

Тут увірвалися ми.

— Він встав?

— Цитьте! — сказала мама.— Він приїхав пізно. Дайте йому відіспатися.

Але у дальній спальні вже хлюпала вода в раковині, тож ми знали, що Том підвівся. Ми скрутилися біля його дверей, як коти, чекаючи, коли він вийде.

Між нами завжди спершу виникала якась сором’язливість. Думаю, дядько Том був так само несміливий, як і ми. Думаю, йому хотілося вибігти, схопити нас, підкинути, але натомість ми всі були стримано-офіційні.

— Дякую за рушницю, дядьку Томе.

— Радий, що тобі сподобалося.

— Як гадаєте, ми робитимемо на вечерю устричний рулет, поки ви у нас?

— Спробуємо, звичайно, якщо ваша мама дозволить.

Ми перебралися до вітальні й посідали. З кухні долинув мамин голос:

— Діти, дайте дядькові спокій.

— Усе гаразд, Оллі,— відгукнувся Том.

Ми сиділи трикутником у вітальні. Обличчя в Тома було темне, а очі — сині-сині. На ньому був гарний одяг, проте він ніколи не здавався причепуреним. У цьому він сильно відрізнявся від свого батька. Його руді вуса ніколи не бували охайні, волосся не лежало гладко, а руки загрубіли від роботи.

Заговорила Мері.

— Дядьку Томе, як стати хлопчиком?

— Як? Та гадаю, Мері, треба народитися хлопчиком.

— Ні, я не про це. Як стати хлопчиком мені?

Том серйозно й уважно на неї подивився.

— Тобі? — перепитав він.

Слова Мері полилися потоком.

— Я не хочу бути дівчинкою, дядьку Томе. Я хочу бути хлопчиком. Дівчиська тільки й знають, що цьомкаються і граються з ляльками. Не хочу бути дівчиськом. Не хочу,— і в очах Мері закипіли сердиті сльози.

Том подивився на свої руки і зламаним нігтем почав колупати мозоль. Думаю, йому хотілося сказати щось красиве. Він шукав слова, такі, які знав його батько,— лагідні, окрилені слова, заспокійливі й гарні.

— Мені б не хотілося , щоб ти була хлопцем,— промовив він.

— Чому?

— Бо ти мені подобаєшся дівчинкою.

У храмі Мері впав і розтрощився кумир.

— Тобто, ви хочете сказати, що любите дівчат?

— Так, Мері, люблю, дуже люблю дівчат.

На обличчі Мері з’явилася відраза. Якщо це правда, Том просто дурень. Вона перейшла на свій тон «Не втелющуйте мені цю гидоту» і сказала:

— Ну, добре. І все ж таки, як я можу стати хлопцем?