НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

— Усе приходить до тих людей, які мають знання. Так, я вірю у світоч науки,— він нахилився уперед, і його голос зазвучав конфіденційно.— Оскільки ви не збираєтеся обробляти свою землю, чому б вам не здати її в оренду і не оселитися в місті — там, де є чудові школи?

Адам ледь втримався, щоб не сказати: «А чому б вам не пхати носа в чужі справи?» — але натомість спитав:

— На ваш погляд, це гарна ідея?

— Гадаю, я міг би знайти для вас надійного орендаря,— сказав містер Бейкон.— Не бачу причини, чому б вам не отримувати прибуток зі своєї землі, якщо ви самі не користуєтеся нею.

Лі приніс чай з чималою помпезністю. Він почув достатньо, щоб за тоном голосів зрозуміти, що Адаму гості вже неабияк набридають. Лі був цілком впевнений, що чай вони не люблять, а якщо і люблять, то не такий, як запарює він. Та коли вони пили і нахвалювали, Лі здогадався, що Бейкони щось хочуть для себе урвати. Він намагався перехопити погляд Адама, але не міг. Адам зосереджено роздивлявся килим у себе під ногами.

— Мій чоловік,— говорила місіс Бейкон,— уже багато років входить до шкільного комітету...

Але Адам не чув подальшого обговорення.

Він уявляв величезну земну кулю, яка звисає з гілляки котрогось із його дубів. І без жодної причини, просто ні сіло ні впало, побачив свого батька, який підстрибував на своїй дерев’яній нозі, стукав по ній ціпком, вимагаючи уваги. Адам бачив перед собою тверде військове обличчя батька, який муштрував своїх синів, примушував їх тягати важкі поклажі, щоб розвинути плечі. Голос містера Бейкона бубонів, прориваючись крізь його спогади. Адам відчув тягар мішка з камінням. Побачив сардонічну посмішку Карла — Карлові злобні шалені очі, нестримний характер. Раптом Адамові схотілося побачити Карла. Він поїде до нього — і візьме хлопців. У радісному схвилюванні він ляснув себе по нозі.

Містер Бейкон перервав свою промову.

— Щось не так?

— Ні, вибачте,— перепросив Адам.— Просто я дещо згадав, одну нагальну справу.

Бейкони терпляче, уважно чекали на його пояснення. Адам подумав: «Чого б ні? Я не виставляю свою кандидатуру на пост інспектора. Я не вхожу до шкільної ради. Чого б ні?»

І він сказав своїм гостям:

— Я щойно згадав, що не писав до свого брата понад десять років.

Вони пересмикнулися від такої його заяви і перезирнулися.

Лі знову розливав чай. Адам помітив, як він роздув щоки і радісно гмикнув, виходячи у безпеку вестибюлю. Бейкони не хотіли коментувати цей випадок. Вони хотіли обговорити його віч-на-віч.

Лі передбачав, що буде саме так. Він поспішив підвести запряжку на гумових шинах до входу.

4

Коли Абра, Кел і Арон вийшли з вітальні, вони стали пліч-о-пліч на невеличкій критій веранді й дивилися, як хлюпає і стікає дощ з крислатих дубів. Злива відкотилася далекими перекатами грому, але дощ не мав наміру припинятися.

— Ота дама сказала, що дощу вже немає,— мовив Арон.

— Вона не подивилася,— мудро зауважила Абра.— Коли вона говорить, то ніколи не дивиться.

— Скільки тобі років? — запитав Кел.

— Десять, пішов одинадцятий.

— Ага! А нам одинадцять, пішов дванадцятий.

Абра відсунула назад свій літній капелюшок. Він обрамовував її гарненьке личко, як німб. Темне волосся було заплетене в дві коси. Невеликий лоб був круглий і опуклий, а брови дуже прямі. Колись її ніс стане чарівно-кирпатеньким, але зараз він нагадував ґудзик. Проте дві її риси ніколи не зміняться: тверде підборіддя і рот ніжний, як квітка, дуже повний і рожевий. Її карі очі були спостережливі, розумні й цілковито безстрашні. Вона прямо дивилася хлопцям в обличчя, зазирала їм просто в очі, то одному, то другому, і не лишилося й тіні тієї несміливості, яку вона удавала в хаті.

— Я не вірю, що ви близнюки,— заявила вона.— Ви зовсім різні.

— Ми близнюки,— сказав Кел.

— Ми близнюки,— сказав Арон.

— Деякі близнюки не схожі між собою,— наполягав Кел.

— І таких дуже багато,— додав Арон.— Лі пояснив нам, як це відбувається. Якщо жінка має одне яйце, близнюки схожі. Якщо два — то вони не схожі.

— Ми двояйцеві,— сказав Кел.

Абра всміхнулася, її розвеселили вигадки цих селюків.

— Яйця! — пирхнула вона.— Еге ж! Яйця! — вона промовила це не голосно і не різко, але теорія Лі похитнулася, а там і зовсім розбилася вщент.— І хто ж з вас смажений? А хто варений?

Хлопці збентежено перезирнулися. То була їхня перша зустріч з невмолимою жіночою логікою, яка приголомшує, навіть — чи особливо — коли вона хибна. Це було нове для них відчуття, захопливе і жахливе.

— Лі — китаєць,— пояснив Кел.

— Ну, гаразд,— лагідно промовила Абра,— чому ж ви одразу не сказали? Мабуть, ви — китайські яйця, як ті, що вони кладуть у гніздо.

Вона зробила паузу, щоб її постріл влучив у ціль. І побачила, що протистояння, боротьба подолані. Абра узяла гору. Тепер командує вона.

— Ходімо гратися до старого будинку,— запропонував Арон.— Дах трохи протікає, але там гарно.

Вони побігли під дубами, з яких стікала вода, до старого будинку Санчеса і пірнули у відчинені двері, які тривожно рипіли на іржавих шарнірах.