НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

— Непогана чи погана, але воно так є. Моєму батькові вельми не пощастило. Він не зміг виплатити свою заборгованість. Уся наша родина зібралася обговорити цю ситуацію. А родина в нас дуже шанована. Ніхто не винний, що комусь не пощастило, але несплачений борг лягає тягарем на всю сім’ю. Вони сплатили батьків борг, і він мусив відшкодувати їм, що було практично неможливо.

Але ось що робили вербувальники залізничних компаній — вони видавали на руки всі гроші одразу по підписанні контракту. В такий спосіб вони заманювали чимало боржників. Усе видавалося розумним і почесним. Існувала лише одна чорна туга.

Батько мій був молодий, він щойно одружився, його кохання до дружини було сильне, глибоке і ніжне, а її до нього — просто безмежне. Та все одно вони чемно попрощалися у присутності голів родини. Я часто думаю, що формальні чемні манери слугують буфером для сердечного розпачу.

Людей загнали, як стадо худоби, у темний трюм пароплава, і там вони пробули до самого прибуття у Сан-Франциско за шість тижнів по тому. Можете уявити, щó то були за умови. Однак товар треба було доставити у більш-менш робочому стані, тож людей там не зовсім занедбували. А мій народ вчився жити в тісноті віками, підтримувати чистоту і харчуватися у нестерпних умовах.

Вони пробули у морі тиждень, коли батько знайшов там мою мати. Вона переодяглася в чоловічий одяг і заплела волосся у чоловічу косицю. Вона сиділа тихо, не розмовляла, тому її не викрили, а тоді, звісно, не існувало ніяких медичних оглядів чи щеплень. Вона перетягла свою підстилку ближче до батька. Вони не могли розмовляти, хіба що вночі, на вухо. Батько розсердився через її непослух, але все-таки дуже зрадів.

Так воно сталося. Вони були приречені до каторжних робіт на п’ять років. Їм і на думку не спало, що, діставшись Америки, вони можуть втекти,— вони були люди честі, вони підписали контракт.

Лі ненадовго замовк.

— Я думав, що зможу розказати в двох словах,— промовив він.— Але ж ви не знаєте передісторії. Я принесу собі склянку води,— а ви не хочете?

— Хочу,— сказав Адам.— От тільки я одного не можу зрозуміти: як жінка могла виконувати таку важку роботу?

— Я зараз повернуся,— і Лі вийшов на кухню. Він приніс дві кружки води і поставив їх на стіл.— То що ви хочете знати?

— Як твоя мати могла подужати чоловічу роботу?

Лі всміхнувся.

— Батько казав, що вона була сильна жінка, а мені здається, що сильна жінка буває сильніша за чоловіків, особливо коли в її серці живе кохання. Думаю, що жінка, яка кохає, незламна.

Адам іронічно скривився.

— Колись самі побачите, прийде час,— сказав Лі.

— Я не мав на увазі нічого поганого,— пояснив Адам.— Сам я не мав подібного досвіду. Продовжуй.

— Тільки одного мати не нашептала на вухо моєму батькові під час того довгого злощасного плавання. А оскільки багатьох людей нудило від морської хвороби, ніхто не звернув уваги на її недугу.

— Невже вона була вагітна? — вигукнув Адам.

— Так, вона була вагітна,— підтвердив Лі.— Але не хотіла засмучувати батька ще й цією бідою.

— А вона вже знала, що вагітна, коли вирушила в дорогу?

— Ні, не знала. Я обрав для своєї появи на світ найменш слушний час. А ця історія довша, ніж я гадав.

— Що ж, можеш зараз зупинитися,— запропонував Адам.

— Та ні вже. У Сан-Франциско цей потік з м’язів і кісток влився у вагони для худоби, і локомотиви зачмихали у гори. Приїжджі мусили рівняти пагорби у Сьєррі32 і рити тунелі під гірськими вершинами. Мати мою загнали в інший вагон, і батько її не бачив, доки їх не завезли до табору на лугу серед високих гір. Там було дуже красиво: зелена трава, квіти, а на горах — сніг. І тільки тоді мати сказала батькові про мене.

Вони почали працювати. У жінок м’язи міцнішають, як і у чоловіків, а мати моя мала ще й міцний дух. Вона працювала кайлом і лопатою, як від неї і вимагалося, але це, напевне, було жахливо. Їх охоплювала паніка, коли вони думали, як вона народжуватиме дитину.

— Та що вони, зовсім нестямні? — здивувався Адам.— Чому вони не могли піти до наглядача, розказати йому, що вона жінка, що вагітна? Звісно, про неї б там подбали.