Набег язычества на рубеже веков

Так тривало життя – між враженнями від минулого журналу та нестерпним чеканням його наступного номера. Так пульсувало це духовне сп’яніння, допоки був серед нас Сергій Борисович. Ще довго в стінах Будинку актора буде присутній його величний дух, ще довго зі сцени «Collegium»‘а буде лунатиме його магічний голос.

Він, як ніхто, вмів залучити та згуртувати навколо журналу кращі художні, наукові та артистичні верстви, серед яких були і знані, й молоді, котрим ще розправляти крила… Кожний випуск він вів із самозабуттям та всепоглинаючою пристрастю.

Багато хто з учасників цих вечорів, не змовляючись, ділився зі мною своїми дивними відкриттями про те, що коли на сцені присутній Сергій Борисович, то виступається учасникові з рідкісним трепетом та хвилюванням, і душу охоплює особливе піднесення та натхнення.

Зі свого боку, я зустрівся з наступним цікавим явищем. Якось Сергій Борисович доручив мені зробити доповідь на тему «Пушкін і Шевченко», яка мені близька і не раз висвітлювалась мною. Тому я, будучи заздалегідь упевнений в успіху, дістав свої колишні матеріли та записи. Але був ошелешений тим, що відчув, як від моїх нещодавніх матеріалів та записів повіяло якоюсь сухістю, казенщиною та застарілістю. Це відчуття посилилось, коли я уявив звичну присутність на сцені Сергія Борисовича та його серйозний, допитливий та прискіпливий погляд. Доповідь пройшла вдало, вона сподобалась присутнім, проте довелось мені ще ґрунтовно попрацювати над нею.

Всі ми, хто знав пана Бураго зблизька, до останніх своїх днів будемо дякувати долі, що подарувала нам щасливі години спілкування з мудрою, справді духовною людиною. І кожний свій крок, кожний вчинок будемо подумки корегувати з його (на жаль, вже уявним) схваленням чи осудом. Бо він був і буде втіленням нашої совісті.

А поки що, знаходячись під гнітючим враженням від передчасної смерті Сергія Борисовича, зайвий раз прикро переконуєшся, що в цьому грішному, наскрізь оскверненому світі стає все менше місця світлому, доброму та піднесеному, – мабуть, там, у вічності, такі неординарні особи, такі осяйні постаті більш потрібні. А тут залишається про них наша вічна шана та доземне схиляння перед їхньою пам’яттю. І мабуть, саме тому знов і знов звучать у пам’яті гіркотні слова класиків-учнів про впокоєних навічно класиків-вчителів минулих століть:

…Какой светильник разума угас!
Какое сердце биться перестало!

або:

Його ім’я я в пісні повторю,
А пісня буде святом у жнива,
Болять слова, коли я говорю,
Коли мовчу – однак болять слова.

16 лютого 2000 р.

Жизнь как теплоотдача

М. М. Красиков

Когда моя диссертация была, наконец, дописана и возник вопрос об официальных оппонентах, я предложил научному руководителю Михаилу Моисеевичу Гиршману пригласить Сергея Борисовича Бураго. Он радостно одобрил: кроме того, что считал этого ученого специалистом по моей теме, оказалось, что они в добрых отношениях.

Я знал С.Бураго только по работам, никогда его даже не видел, но интуитивно воспринимал как «родную душу». Тонкость анализа поэтики художественных произведений в статьях и книгах профессора заставляла предполагать в их авторе тонкую душевную организацию, широкую культуру и высокую интеллигентность.

Личное знакомство подтвердило эти ожидания. Его обаяние было беспредельно, всепокоряюще. Удивительная мягкость сквозила во всем его облике. При этом он вовсе не производил впечатления «не мужчины, а облака в штанах». Напротив, было в нем что-то рыцарски-благородное, донкишотское – что-то совсем не из нашого времени.

Кто бывал на его устных «Collegium'ах», безусловно, помнит не только выступления известных философов, поэтов, музыкантов, но и филигранно выстроенную композицию этих встреч, а, главное, – ту удивительную атмосферу Любви, Добра и Счастья, которую создавал без многословия и лишней жестикуляции, как-то очень тихо Сергей Борисович.

При всей его видимой экстравертности, он, конечно, был интровертом. Особенно это становилось очевидным, когда он читал стихи – не по-актерски и не по-поэтски, а как бы только для самого себя – негромко, вдумчиво, с паузами, порой бо́лышими, чем «положено».

Во всем, что он говорил и делал, была какая-то задушевность – столь редкая в нашем все более и более ожесточающемся мире.

В физике есть понятие «теплоотдача». В сущности, вся жизнь Сергея Борисовича была теплоотдачей – совершенно естественной и бескорыстной. Посему и память о нем – светла.

Теплый запах акации

Т А. Чайка