Переможців не судять

Ще у Кракові, розробляючи план акції, було вирішено, що перш ніж представник увійде в Тернопіль, він має передати звістку комусь у передмісті, так би мовити, залишити по собі запасний варіант. А раптом у Тернополі попаде до пазурів енкаведистів? Надто великою була задумана справа, щоб допустити її провал із-за якогось дурного випадку. Після вивчення можливого маршруту руху було вирішено, що представник, котрий на час небезпечної подорожі взяв собі псевдо «Вітер», зробить проміжну зупинку в Мешковичах. Він отримав пароль до станичного Буревія, котрим і скористався учора ввечері. Перед тим, як ліг відпочити у духмяне сіно на горищі, представник мав коротку розмову зі станичним, кого запросити на таємну нараду.

До кожного запрошеного були послані зв’язкові. Обміркувавши отриману інформацію, пічник відправив до Кулинців Марусину. Василь, чоловік Марії, особливого захвату від такої, майже нічної, подорожі не виявив. Він боявся за жінку, бо ж вона була у тяжі, хай недовго, усього місяць, але ж у тяжі! Але Марія була невблаганна: треба по справі, і край! Єдине, чого домігся Василь, так це супроводжувати жінку до того місця, до якого вона дозволить, і там на неї чекати, скільки буде потрібно. Щоб не впадати нікому в око, пішли пішки.

— Воза за кілометр чутно! — припинила вона розмови чоловіка про воза, — коня не заховаєш!

З таким аргументом сперечатися було важко, Василь глибоко зітхнув і пішов поруч з дружиною. Але невдовзі й сам був задоволений, що сталося саме так. Вечір був чудовий! А коли вже в кущах, поблизу шляху, заспівав соловей, то Василь не стримався і почав цілувати жінку, гаряче, пристрасно, обпікаючи їй губи своєю жагою.

— Васильку… Ти з глузду з’їхав… Треба йти…

— Почекають… — шепотів той, ведучи Марійку в кущі, де зазивно співав соловейко, — почекають з півгодини…

А вона й не дуже пручалася, бо спів тої сірої непомітної пташки наче розбудив у її душі ті ж струни, які кількома хвилинами раніше торкнув у Василевій. І вони кохалися на постеленому плащі, палко, нестримно, до повного спустошення. І ще кілька хвилин лежали поруч притулившись, наче таким чином набиралися один у одного сил, аж доки Марійка не схаменулася:

— Васильку… Треба йти.

— Як гарно!

До Кулинців добралися опівночі. Містечко спало. Залишивши Василя на околиці й почекавши, поки той не заховається у кущах, вона пішла в бік вулиці, де мешкав повітовий. Там все сталося, як гадалося. Для термінового зв’язку повітовий мав схованку біля хати. Користуватися нею можна було в крайньому випадку, як ото зараз. Марійка поклала «штафетку» в схованку одним коротким швидким рухом. Якби хтось за нею і слідкував зараз, то все одно б нічого не помітив у нічній пітьмі, так справно вона це зробила. Пройшла собі повз хати нечутно, мов примара, і зникла, наче її тут і не було ніколи. Василеві довелося недовго чекати на неї. Вони заквапились додому. Проходячи повз кущі, де лише півтори години тому кохалися, глянули один на одного і весело розреготалися.

— Ох і дурень ти, Васильку! Такий дурень, аж дим йде!

— А сама? Ха! А сама? Аж підстрибувала!..

Раптом Марійка припинила реготати, притулилася до чоловіка та сказала ледь чутно:

— А як нам добре було разом! Га, Васильку?

Той нічого не відповів, лише поцілував та легенько потяг її у кущі:

— Може, ще разок спробуємо?

***

Незважаючи на пізню годину, Скворцов був у своєму кабінеті. З Тернополя прийшла термінова шифровка: через його район, точна дата невідома, має пройти представник Центрального Проводу ОУН. Він несе з Кракова у Тернопіль директиву Проводу на підготовку до збройного повстання[27]. Десь у районі має відбутися зустріч представника з місцевим активом. Треба було скористатися моментом і придушити усю цю наволоч із представником на чолі.

Але як? Як вирахувати, де вони можуть зібратися? І раптом проста думка осяяла його. Настільки проста, що він одразу не повірив сам собі: адже для того, щоб зібрати місцевий актив, поміж сіл мають піти зв’язкові. Невідомо, скільки їх буде, але ж будуть! Треба терміново влаштувати засідки і спробувати прослідкувати за ними. Не вдасться прослідкувати, тоді схопити та спробувати вибити з них, де відбудеться та зустріч. Діяти потрібно негайно. Шиманський трохи побурчав: виходило, що майже усіх офіцерів відділу треба направити у засідки. Він розумів, що Скворцов має слушність. Негайно була піднята по тривозі рота Коваля. Увесь особовий склад відділу НКВС був використаний для створення засідок. Офіцер із відділу та два бійці з роти — ось і засідка. За браком часу конкретне її місце мав визначити офіцер, а Скворцов лише показав на карті, який шлях кожна засідка мала перекрити. Звісно, усі шляхи в районі не перекриєш, але спробувати половити рибку хоча б такою дірявою сіткою варто. Іншого виходу нема. Наряди вирушали негайно.

***

Першою почула гул вантажівки Марійка.

— Чекай-но, — припинила вона чоловікові залицяння, — наче хтось їде на машині.

— Та звідки… — почав Василь, аж раптом почув гул двигуна.