Читаем Переможців не судять полностью

— Це правильне рішення! — не втримався повітовий Лось, — підійдуть німці до, наприклад, Тернополя, а тут і проголосимо Українську державу. Не будуть же вони з Україною воювати!

— Це як сказати… Що їм Україна? Німеччина понад усе! — ось що у них найголовніше, — задумливо проказав Пан Коцький.

— Згоден! — докинув Буревій, — цілком згоден. Ось ти, друже Лось, погодився б воювати за Угорщину?

— До чого тут Угорщина? — не зрозумів той.

— Достеменно так! — кивнув головою Буревій, — Україна відноситься до Німеччини точнісінько так, як Угорщина до України, тобто ніяк.

— Ну, про Тернопіль, мабуть, мова не йде, — продовжив провідник, — скоріш за все говорити треба за Львів. Так чи інакше Бандеру підтримала уся наша молодь. Виходячи з цього, Провід прийняв його пропозицію щодо підготовки збройного повстання на Галичині. Якщо усе тут запалає, якщо під ногами московських окупантів загориться земля, то німці не зможуть утриматися. В усякому разі ми зможемо звернутися до них за допомогою. Але тоді вони прийдуть сюди не як господарі, а як наші помічники, а це докорінно міняє справу.

Вітер перевів подих, відпив зі склянки води та обвів поглядом присутніх, зважуючи їхню реакцію на почуте.

«Чи правильно я усе сказав? Чи зрозуміють ці сільські вуйки усі складнощі та тонкощі політичного моменту? — розмірковував він, — складні шляхи до волі! Не кожен зрозуміє, де зрада, а де точний політичний розрахунок!»

Адже саме зараз визначався головний напрямок діяльності організації у найближчі роки. Те, що вирішив Провід — одне. Але ж рішення і залишиться лише рядком на папері, якщо його не підтримають низові організації, не підтримають люди, які будуть втілювати ці рішення у життя. Звісно, безпечніше сидіти та чекати на те, коли Гітлер вдарить по советах. Звісно, підняте повстання вимагатиме крови, адже совєти — могутній ворог! Армія і енкаведе — сила, яку не просто перебороти, а самотужки і поготів! Лише спільно з німцями можна надіятися на успіх, а більше чекати на допомогу немає звідки[28].

Присутні сиділи мовчки. Надто важливі питання треба було зараз вирішити для себе кожному з них. Адже робити ставку на німців означало привести на свою землю інших окупантів. А дадуть вони змогу проголосити свою державу чи ні, це ще велике питання! Але іншого виходу нема… Самотужки подужати совєти неможливо. І все ж таки, коли німці прийдуть лише на допомогу, шансів отримати власну державу більше. Та й світова спільнота підтримає…

Першим почав говорити Пан Коцький.

— Врешті годі відсиджуватися за пічкою — гарна думка. Житимемо довше. Але й справа від того сидіння не зрушиться з місця, хіба ні? А німці? Що німці… Хіба вони будуть проливати кров за нашу Україну? А допомогу від них прийняти — це залюбки. Я від допомоги самого диявола у боротьбі зі советами не відмовлюсь!

Вітер із полегшенням і навіть із подивом зітхнув. Оце тобі сільські вуйки! Він тут розпинався з півгодини, а цей чоловік усе сказав у трьох реченнях! Він вже помітив, з якою повагою ставляться усі присутні до Пана Коцького. І як він скаже то, напевне, усі його підтримають. Так і вийшло. Після прийняття принципового рішення про початок підготовки до повстання, все пішло просто й швидко. На зім’ятому папірці написали хто, що та коли повинен зробити. За годину всі питання були вирішені. Перед тим, як розходитися, слово узяв Пан Коцький.

— Ось що, друзі. Я не хотів вас турбувати, але моя зв’язкова, яка ходила до Кулинців до вас, друже Лось, учора мало не попала у засідку. Вважай, дивом енкаведисти її не схопили. На кого вони полюють — невідомо, може, і на вас, — він уважно глянув на Вітра, а може, і на нас, — він перевів погляд на гостей з інших сіл, — мені здається, що ми всі нормально дісталися до Мешковичів лише тому, що йшли вдень. Мало по якій потребі люди ходять від села до села? Тому давайте зараз повечеряємо, і друг Буревій усіх нас якось прилаштує на ночівлю, а по домах підемо завтра, після сніданку. Усі погодилися, крім станичного з Лодчина Чогара. Він лише знизав плечима:

— Не можу, ніяк не можу. Сьогодні вночі маю бути вдома, хай би що… Піду. За попередження дякую, буду уважним. Де твоя зв’язкова напоролося на засідку? На шляху між Стасовом та Кулинцями? Тоді я піду просто полем, подалі від шляху. Бог милує…

Чогар пішов, а всі інші почали вечеряти. Самогон був міцним і не надто смердючим, ніжне і добре підсмажене м’ясо стало усім до вподоби, а щодо капусти, то тут господиня на все село славилася! Ні в кого такої смачної капусти не виходило, як у неї, бо мала особливу для цього діжку з доброго дерева, яка й надавала квашенині дивовижного смаку.

Добре попоїли, трошки випили, але про справу більше анічичирк. Після вечері Буревій поклав Зуба, Лося та Пана Коцького на горищі, на залишки запашного торішнього сіна, де господиня завчасно постелила свіжі простирадла. Вітра з Мовчазним поселили в кімнаті, де спали сини, яких завчасно відправили до кумів, за три хати. Пічник довго крутився на сіні і вже почав засинати, коли почув голос Вітра.

— Пане Коцький?

— Друже Вітер? Не спиться?

— А вам?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Три повести
Три повести

В книгу вошли три известные повести советского писателя Владимира Лидина, посвященные борьбе советского народа за свое будущее.Действие повести «Великий или Тихий» происходит в пору первой пятилетки, когда на Дальнем Востоке шла тяжелая, порой мучительная перестройка и молодым, свежим силам противостояла косность, неумение работать, а иногда и прямое сопротивление враждебных сил.Повесть «Большая река» посвящена проблеме поисков водоисточников в районе вечной мерзлоты. От решения этой проблемы в свое время зависела пропускная способность Великого Сибирского пути и обороноспособность Дальнего Востока. Судьба нанайского народа, который спасла от вымирания Октябрьская революция, мужественные характеры нанайцев, упорный труд советских изыскателей — все это составляет содержание повести «Большая река».В повести «Изгнание» — о борьбе советского народа против фашистских захватчиков — автор рассказывает о мужестве украинских шахтеров, уходивших в партизанские отряды, о подпольной работе в Харькове, прослеживает судьбы главных героев с первых дней войны до победы над врагом.

Владимир Германович Лидин

Проза о войне
Если кто меня слышит. Легенда крепости Бадабер
Если кто меня слышит. Легенда крепости Бадабер

В романе впервые представлена подробно выстроенная художественная версия малоизвестного, одновременно символического события последних лет советской эпохи — восстания наших и афганских военнопленных в апреле 1985 года в пакистанской крепости Бадабер. Впервые в отечественной беллетристике приоткрыт занавес таинственности над самой закрытой из советских спецслужб — Главным Разведывательным Управлением Генерального Штаба ВС СССР. Впервые рассказано об уникальном вузе страны, в советское время называвшемся Военным институтом иностранных языков. Впервые авторская версия описываемых событий исходит от профессиональных востоковедов-практиков, предложивших, в том числе, краткую «художественную энциклопедию» десятилетней афганской войны. Творческий союз писателя Андрея Константинова и журналиста Бориса Подопригоры впервые обрёл полноценное литературное значение после их совместного дебюта — военного романа «Рота». Только теперь правда участника чеченской войны дополнена правдой о войне афганской. Впервые военный роман побуждает осмыслить современные истоки нашего национального достоинства. «Если кто меня слышит» звучит как призыв его сохранить.

Андрей Константинов , Борис Александрович Подопригора , Борис Подопригора

Проза / Проза о войне / Военная проза