Переможців не судять

— Це правильне рішення! — не втримався повітовий Лось, — підійдуть німці до, наприклад, Тернополя, а тут і проголосимо Українську державу. Не будуть же вони з Україною воювати!

— Це як сказати… Що їм Україна? Німеччина понад усе! — ось що у них найголовніше, — задумливо проказав Пан Коцький.

— Згоден! — докинув Буревій, — цілком згоден. Ось ти, друже Лось, погодився б воювати за Угорщину?

— До чого тут Угорщина? — не зрозумів той.

— Достеменно так! — кивнув головою Буревій, — Україна відноситься до Німеччини точнісінько так, як Угорщина до України, тобто ніяк.

— Ну, про Тернопіль, мабуть, мова не йде, — продовжив провідник, — скоріш за все говорити треба за Львів. Так чи інакше Бандеру підтримала уся наша молодь. Виходячи з цього, Провід прийняв його пропозицію щодо підготовки збройного повстання на Галичині. Якщо усе тут запалає, якщо під ногами московських окупантів загориться земля, то німці не зможуть утриматися. В усякому разі ми зможемо звернутися до них за допомогою. Але тоді вони прийдуть сюди не як господарі, а як наші помічники, а це докорінно міняє справу.

Вітер перевів подих, відпив зі склянки води та обвів поглядом присутніх, зважуючи їхню реакцію на почуте.

«Чи правильно я усе сказав? Чи зрозуміють ці сільські вуйки усі складнощі та тонкощі політичного моменту? — розмірковував він, — складні шляхи до волі! Не кожен зрозуміє, де зрада, а де точний політичний розрахунок!»

Адже саме зараз визначався головний напрямок діяльності організації у найближчі роки. Те, що вирішив Провід — одне. Але ж рішення і залишиться лише рядком на папері, якщо його не підтримають низові організації, не підтримають люди, які будуть втілювати ці рішення у життя. Звісно, безпечніше сидіти та чекати на те, коли Гітлер вдарить по советах. Звісно, підняте повстання вимагатиме крови, адже совєти — могутній ворог! Армія і енкаведе — сила, яку не просто перебороти, а самотужки і поготів! Лише спільно з німцями можна надіятися на успіх, а більше чекати на допомогу немає звідки[28].

Присутні сиділи мовчки. Надто важливі питання треба було зараз вирішити для себе кожному з них. Адже робити ставку на німців означало привести на свою землю інших окупантів. А дадуть вони змогу проголосити свою державу чи ні, це ще велике питання! Але іншого виходу нема… Самотужки подужати совєти неможливо. І все ж таки, коли німці прийдуть лише на допомогу, шансів отримати власну державу більше. Та й світова спільнота підтримає…

Першим почав говорити Пан Коцький.

— Врешті годі відсиджуватися за пічкою — гарна думка. Житимемо довше. Але й справа від того сидіння не зрушиться з місця, хіба ні? А німці? Що німці… Хіба вони будуть проливати кров за нашу Україну? А допомогу від них прийняти — це залюбки. Я від допомоги самого диявола у боротьбі зі советами не відмовлюсь!

Вітер із полегшенням і навіть із подивом зітхнув. Оце тобі сільські вуйки! Він тут розпинався з півгодини, а цей чоловік усе сказав у трьох реченнях! Він вже помітив, з якою повагою ставляться усі присутні до Пана Коцького. І як він скаже то, напевне, усі його підтримають. Так і вийшло. Після прийняття принципового рішення про початок підготовки до повстання, все пішло просто й швидко. На зім’ятому папірці написали хто, що та коли повинен зробити. За годину всі питання були вирішені. Перед тим, як розходитися, слово узяв Пан Коцький.

— Ось що, друзі. Я не хотів вас турбувати, але моя зв’язкова, яка ходила до Кулинців до вас, друже Лось, учора мало не попала у засідку. Вважай, дивом енкаведисти її не схопили. На кого вони полюють — невідомо, може, і на вас, — він уважно глянув на Вітра, а може, і на нас, — він перевів погляд на гостей з інших сіл, — мені здається, що ми всі нормально дісталися до Мешковичів лише тому, що йшли вдень. Мало по якій потребі люди ходять від села до села? Тому давайте зараз повечеряємо, і друг Буревій усіх нас якось прилаштує на ночівлю, а по домах підемо завтра, після сніданку. Усі погодилися, крім станичного з Лодчина Чогара. Він лише знизав плечима:

— Не можу, ніяк не можу. Сьогодні вночі маю бути вдома, хай би що… Піду. За попередження дякую, буду уважним. Де твоя зв’язкова напоролося на засідку? На шляху між Стасовом та Кулинцями? Тоді я піду просто полем, подалі від шляху. Бог милує…

Чогар пішов, а всі інші почали вечеряти. Самогон був міцним і не надто смердючим, ніжне і добре підсмажене м’ясо стало усім до вподоби, а щодо капусти, то тут господиня на все село славилася! Ні в кого такої смачної капусти не виходило, як у неї, бо мала особливу для цього діжку з доброго дерева, яка й надавала квашенині дивовижного смаку.

Добре попоїли, трошки випили, але про справу більше анічичирк. Після вечері Буревій поклав Зуба, Лося та Пана Коцького на горищі, на залишки запашного торішнього сіна, де господиня завчасно постелила свіжі простирадла. Вітра з Мовчазним поселили в кімнаті, де спали сини, яких завчасно відправили до кумів, за три хати. Пічник довго крутився на сіні і вже почав засинати, коли почув голос Вітра.

— Пане Коцький?

— Друже Вітер? Не спиться?

— А вам?