Поеми

Як навесні починає
Крига розтавати,
Збираються русалоньки
До моря гуляти.

Пливе з ними і дівчина

Гуляти до моря, –
У чужий край, у далекий,
Тікати од горя…

Не втече пак! ніщо її

Вже не розважає,
Навіть і там, в чудовому
Південному краю.

Її сестри на дні моря

По пісочку ходять
Шукать перлів та коралів,
І таночки водять.

Веселії, безжурнії

Ті легкі таночки!
То граються із рибками,
То роблять віночки;

Вона ж сидить геть окремо,

До їх не вступає,
Та безкраї свої думки
Думає, гадає.

Дожидає, коли з того

Хорошого краю
Повернуться русалоньки
До рідного гаю.

Діждалася, вертаються

Русалки додому
В темну нічку, серед бурі,
Блискавиці й грому.

Та й у серці в русалоньки

Спокою немає, –
І грім отой немов її
Трохи розважає.

Вернулася, а тим часом

Вже й літо настало,
А там жнива, бо і жито
Поспівати стало.

І виходить русалонька

В поле виглядати,
Чи не вийде її милий
На лан жита жати.

Вийшов милий з дружиною

На лан жито жати,
І дитинку під копою
Положили спати;

А сами серпи побрали

І постать займають,
Та вдвох собі лагідненько,
Любо розмовляють.

Русалонька на ту пару

Тільки подивилась,
Змінилася у личеньку,
За серце схопилась;

Потім знову подивилась,

Промовила тихо:
«Побрався ти, козаченьку,
Та на своє лихо!

Не завжди там буде щастя,

Де твоя хатина, –
Зостануться сиротами
Жінка і дитина!

Будеш знати, козаченьку,

Як русалка любить,
Скоро ж тебе те кохання
З сього світу згубить!»

Те мовляла, одпливала

У свої палати
І милого не ходила
Більше виглядати…

6