Поеми

1893, 12/ХI

РУСАЛКА

(ПОЕМА В НАРОДНОМУ СТИЛІ)

1

Коло річки, у садочку
Маленька хатина, –
У хатині чорнобрива
Молода дівчина.

Щовечора, як зіронька

До місяця сходить,
Молодая дівчинонька
В садочок виходить.

Тож виходить сама з хати

У ясную нічку, –
А тим часом козаченько
Перепливе річку,

Як приверне к бережечку,

Човничок прив’яже, –
Уклониться дівчиноньці,
«Добривечір» скаже.

По садочку собі ходять,

За руки візьмуться,
Розмовляють та радяться,
Коли поберуться.

«Ой коли ж ми поберемось,

Дівчинонько-роже?» –
«Уосени, козаченьку,
Як бог нам поможе!..»

У коханій розмовоньці

Швидко ніч проходить,
Блідне місяць, гаснуть зорі,
І сонечко сходить…

Сіда хлопець у свій човник

Та бере весельце;
Стиснув ручку, махнув веслом:
«Прощай, Ксеню, серце!»

2

Осінь надходить, літо минає,
Вже ж за дівчину козак не дбає.
Вже старостоньки скрізь походжають,
Ксенину ж хату вони минають.

Йдуть до сусіда в новую хату, –

Сватають в його дочку багату!..
Чує Оксеня смутну новину, –
Що свата милий іншу дівчину;

Уже сьогодні їх заручають,

А через тиждень і повінчають…
Наче байдужа дівчина ходить, –
Вийде ж в садочок та й сльози ронить.

Рушнички шиті лежать у скрині,

Вже не клопочуть вони дівчини!
В журбі та в тузі тиждень минає,
По селу ж ходить та «молодая»,

У кожду хату вона вступає,

На дівич-вечір дружок збирає,
І до Оксені заходить в хату, –
Тож на весілля її прохати:

«Прошу, сестрице, тебе, голубко,

За старшу дружку до мене, любко!» –
«Не можу, серце!.. я б і радніша;
За дружку в тебе хай стане інша».

«Отак, сестрице! отак мовляєш!

Певне, мене ти більш не кохаєш!» –
«Не гнівайсь, серце, за мої речі…
Прийду сьогодні на дівич-вечір!

Тебе, сестрице, я не забуду, –

За старшу дружку у тебе буду».

(Згодилась, прийде, хоч тяжко дуже.

Вдасть перед милим, що їй байдуже).
Йде молодая весела з хати, –
Смутна Оксеня випроводжати…

3