Поеми

Весняної ночі, як в небі високо
Стоять білі хмароньки в крузі;
Як вітер шепоче й зітхає глибоко
У сонному темному лузі;

Як тихо усюди, і в полі, і в хаті,

Як співи затихнуть дівочі;
Як втомиться мати співати дитяті
Й закриє утомлені очі;

Як сни золотії колишуть дитину

І стелять їй мрії барвисті;
Як сам соловейко малий на хвилину
Замовкне в кубелечку в листі, –

Тоді затремтять полохливо, швиденько

Скрізь тіні химернії дрібні,
І спустить додолу тоді місяченько,
Мов струни, ті промені срібні, –

Тоді від заходу, зо мли таємної,

З оселі вечірньої мрії,
Луна пронесеться від пісні дивної,
Гучної, мов гімни надії,

І янгол величний з зорею на чолі,

Мов хмарка прозора, поплине,
Сіяючи світлом одвічної волі,
До місяця вгору полине;

І тихо руками до струн променистих

Співець яснокрилий торкнеться,
І легкая зграя акордів перлистих
Із неба на землю поллється.

Той голос надземний часами лунає

В піснях соловейка навесні, –
І тільки обранець між людьми здолає
Співать тії гімни небесні.

2

У маленькій хатинці, у тихім куточку
Мати спить і дитина маленька.
У віконце одчинене линуть з садочку
Урочисті пісні соловейка.

Мати спить, над колискою сина схилившись,

Певне, пісню малому співала,
А тепер, як приспала його, – утомившись,
Край його і сама задрімала.

Спить маленький; матусину руку щільненько

Обняли рученята дрібнії;
Перед ним красні мрії снуються легенько,
Невиразні, але чарівнії.

І крізь сон йому чується спів соловйовий,

Тонкі пахощі квітів з садочку,
У віконце вривається легіт майовий.
Промінь місячний гра на видочку…

Раптом стихло усе… і з небес залунала

Пісня та чарівна янголина.
Тую пісню дитина крізь сон почувала, –
І всміхалася любо дитина.

3