Читаем Поеми полностью

Не день, не годину, в журбі та в печалі, Прожив той співець, як в пустині, А далі запрагнув гіркі свої жалі Вповідати щирій людині. Та люди чужі тих розмов не приймали, Що людям до жалю чужого? Одні позіхали, байдуже мовчали, А другі тікали від нього. Коли ж хто з своєю журбою до нього, Неначе до друга, вдавався, – Співець утікав тоді сам вже від того, Від жалів чужих він ховався. Вернувся додому у тяжкій розраді І сумно схилив своє чоло. «Чи варто ж в людей сих шукати поради? Нікчемні тут люди навколо! Кому я віддав дорогі самоцвіти Найвищого чистого хисту? Чи варто ж під ноги їм кидати квіти, Снувати веселку барвисту? Не варто служити химерному світу! Нехай в самотині загину, Але вже я більше прекрасного цвіту Під ноги тій зграї не кину!» Тьмарилися думки і серце боліло… Співець підійшов до віконця: В садочку все квітом весняним біліло, Сміялося проміння сонця. Вже сонце котилось до темного бору І в теплім промінні купало І ярі лани, і веселую гору – Навколо все барвами грало. І вабило яснеє сонце злотисте Співця з його смутної хати Туди, в теє поле простореє, чисте, По волі гуляти-блукати. І вийшов співець геть із хати сумної, На вулицю вийшов сільськую, Корився принаді весни чарівної, Забуть хотів тугу тяжкую. На вулиці там недалечко стояла Громадка людей невелика, З середини тої громадки лунала Журливая, чула музика. Співець приступив до гурточку малого Поглянути, що там такеє? Там лірник сидів собі долі, – край нього Поводар, хлоп’ятко малеє. Щодалі все більше людей прибувало, Виходили з кожної хати, Стареє й малеє до гурту ставало Сліпого співця вислухати. Їм лірник співав про колишню неволю, «Даремщину-панщину» злую, Про тую нещасну підданськую долю, Про панську сваволю лихую. А ліра голосить, квилить жалібниця, – «Сирітки» сліпець починає. Ой вже не одна у гурті молодиця Хустиною сльози втирає. Он плаче в куточку дівчатко маленьке, В знесиллі схилилось до тина, Від плачу стинається тіло худеньке: Сирітка – та бідна дитина!.. Кінчалася пісня; слова жалібнії Змінилися в слово потіхи: Що там десь, у бога, за муки земнії – Небеснії ждуть нас утіхи. Слова потішали, а голос і ліра, Як перш, голосили-ридали, Лагідна потіха і ясная віра Зникали, в жалю потопали… «Нема в світі правди!» Сей крик розпачливий Не співом, а плачем озвався. Сей поклик гіркий, безнадійний, вразливий Співцеві у серці віддався, – Мов серце розкраяв… Тяжкії ридання Співцеві знялися у грудях; Він кинувся геть, геть від того співання, Що плачем озвалось по людях. Пішов він далеко від тої громади, Але не до білого двору, Пішов до діброви шукати поради, До темного смутного бору. Там довго блукав він по темному борі, За ним його туга літала. Вже й нічка настала, засяяли зорі, І темрява бір залягала. Співець не вважав ні на тіні ворожі, Що скрізь від дерев простяглися, Співець не вважав ні на зіроньки гожі, Що тихим огнем зайнялися. Не сходили з мислі йому тії гуки, То тихі, то сумно-здужалі, Були в них якісь недоспівані муки, Якісь недомовлені жалі; І тяжко йому, невиразнії муки Серденько зболілеє стисли, – Співець розпачливо здійняв свої руки, В очах йому сльози заблисли. «Якби мені знову колишняя сила, Якби мені гуки міцнії, Тоді б мене туга оця не гнітила!.. Ох, співи мої голоснії!.. Коли б же тепер хоч на час, на годину Вернути співецьку потугу, Полинув би спів мій на цілу країну, Домовив би гіркую тугу! Не марної слави, не сміху пустого, Я сліз буду в світі шукати, Для сліз отих щирих, для смутку святого Ще варто і жити, й співати!» На небо він глянув очима смутними, Од місяця промені впали Йому на обличчя стрілами срібними, В сльозах йому сріблом заграли. Лагіднеє світло до серця проникло, Серденько міцніше забилось, І все, що давно було з пам’яті зникло, Зненацька так ясно з’явилось. І співи матусі, й дитячії мрії, І місячні ночі навесні, І співи гучнії, мов гімни надії, Забутії співи небесні – Він все пригадав… Раптом пісня чудова Навколо геть-геть залунала, Луну підхопила зелена діброва І з вітром далеко послала. Відколи на світі пісні гомоніли, Такої не чуто ніколи. Все стихло, а вільнії гуки летіли Далеко за гори, за доли…
Перейти на страницу:

Похожие книги

Партизан
Партизан

Книги, фильмы и Интернет в настоящее время просто завалены «злобными орками из НКВД» и еще более злобными представителями ГэПэУ, которые без суда и следствия убивают курсантов учебки прямо на глазах у всей учебной роты, в которой готовят будущих минеров. И им за это ничего не бывает! Современные писатели напрочь забывают о той роли, которую сыграли в той войне эти структуры. В том числе для создания на оккупированной территории целых партизанских районов и областей, что в итоге очень помогло Красной армии и в обороне страны, и в ходе наступления на Берлин. Главный герой этой книги – старшина-пограничник и «в подсознании» у него замаскировался спецназовец-афганец, с высшим военным образованием, с разведывательным факультетом Академии Генштаба. Совершенно непростой товарищ, с богатым опытом боевых действий. Другие там особо не нужны, наши родители и сами справились с коричневой чумой. А вот помочь знаниями не мешало бы. Они ведь пришли в армию и в промышленность «от сохи», но превратили ее в ядерную державу. Так что, знакомьтесь: «злобный орк из НКВД» сорвался с цепи в Белоруссии!

Алексей Владимирович Соколов , Виктор Сергеевич Мишин , Комбат Мв Найтов , Комбат Найтов , Константин Георгиевич Калбазов

Фантастика / Детективы / Поэзия / Попаданцы / Боевики
Черта горизонта
Черта горизонта

Страстная, поистине исповедальная искренность, трепетное внутреннее напряжение и вместе с тем предельно четкая, отточенная стиховая огранка отличают лирику русской советской поэтессы Марии Петровых (1908–1979).Высоким мастерством отмечены ее переводы. Круг переведенных ею авторов чрезвычайно широк. Особые, крепкие узы связывали Марию Петровых с Арменией, с армянскими поэтами. Она — первый лауреат премии имени Егише Чаренца, заслуженный деятель культуры Армянской ССР.В сборник вошли оригинальные стихи поэтессы, ее переводы из армянской поэзии, воспоминания армянских и русских поэтов и критиков о ней. Большая часть этих материалов публикуется впервые.На обложке — портрет М. Петровых кисти М. Сарьяна.

Амо Сагиян , Владимир Григорьевич Адмони , Иоаннес Мкртичевич Иоаннисян , Мария Сергеевна Петровых , Сильва Капутикян , Эмилия Борисовна Александрова

Поэзия / Стихи и поэзия / Документальное / Биографии и Мемуары