Читаем Поеми полностью

Ріс же той хлопчик при неньці коханій, Що обіцяла ясну Долю і славу дитині жаданій, Як колихала до сну: «Спи, любий синоньку! спи, моя врода! Будеш ти в світі щасливий, Буде тобі поміж людьми догода, – Ти ж бо у мене вродливий!..» Виріс той хлопчик, вродливий та гожий, Гарний, як малево, став, Голос до того дзвінкий мав, хороший, Штучно, чудово співав. Слави шукав по світах він усюди – І запобіг, і знайшов: Юрбами всюди зіходились люди, Всяк його слухати йшов. Всі його знали, усі дивували, Чув він хвалу собі скрізь, Бачив, як усміхи втішливі грали, – Тільки не бачив він сліз. Голос блискучий, мов крига ясная, Штучнії співи дзвінкі Тішили так, і юрба навісная Кидала квіти й вінки. «Слава митцеві!..» Та доля лихая Зрадила хутко його. Забавка людям знайшлася другая! Збувся він слави, всього! Хто так недавно приймав гучну славу, Світ того хутко забув; Кинув співець тоді юрбу лукаву, В рідний свій край повернув. Бідний мистець! він зневірився в людях! У глушині, самітний, З гордим, холодним презирством у грудях Жив він, забутий, смутний.


4


Ходить смутний співець по хатині, Зсунув брови, заломлює руки; Смутно, гірко йому в самотині, Серце рветься від жалю, від муки. Став співець край віконця малого, Погляд звів геть на небо нічнеє, Ніч суворо дивилась на нього… І промовив він слово сумнеє: «Тяжко жити в зрадливому світі! В серці рани глибокі палають, Серце вражене буде щеміти, Поки в землю його не сховають!..» На устах слово прикре німіє… У садочку так глухо і темно. Соловейків нема. Вітер віє, Шелестить верховіттям таємно. «Що се? знов я той чад споминаю?! Ні, я з пам’яті вирву ту славу! Я ненавиджу, я проклинаю Ту юрбу неправдиву, лукаву!..» Гордо блиснув очима й зважливо Чоло вгору підвів на хвилину, Потім знов похилився журливо… Що згадав він у сюю годину? Він згадав, як в сій самій хатині З ним була його ненька рідненька. Тихо, любо жилося дитині, І ніщо не сушило серденька. Любі спогади!.. Ночі весняні, Ночі місячні… спів солов’їний… Потім співи матусі кохані… Знову спів, – дивний спів, янголиний!.. «Хто співав? Де? Коли чув я теє?.. Не згадаю!» – покликнув у тузі… Слав проміння йому золотеє Місяць з неба, сіяючи в крузі. «Я згадав! я той спів пам’ятаю! О, якби та юрба неправдива Вчула, як я тепер заспіваю! – Скам’яніла б з нестяму та дива!» І мистець заспівав; але штучно, Дивно, гостро той спів розлягався, Якось дико, хоч гордо та гучно, Забринів, затремтів – і порвався. Заломив же співець тоді руки: «Ні! минули часи ті щасливі!..» Полились не мистецькії гуки, А ридання гіркі, розпачливі.


5


Перейти на страницу:

Похожие книги

Партизан
Партизан

Книги, фильмы и Интернет в настоящее время просто завалены «злобными орками из НКВД» и еще более злобными представителями ГэПэУ, которые без суда и следствия убивают курсантов учебки прямо на глазах у всей учебной роты, в которой готовят будущих минеров. И им за это ничего не бывает! Современные писатели напрочь забывают о той роли, которую сыграли в той войне эти структуры. В том числе для создания на оккупированной территории целых партизанских районов и областей, что в итоге очень помогло Красной армии и в обороне страны, и в ходе наступления на Берлин. Главный герой этой книги – старшина-пограничник и «в подсознании» у него замаскировался спецназовец-афганец, с высшим военным образованием, с разведывательным факультетом Академии Генштаба. Совершенно непростой товарищ, с богатым опытом боевых действий. Другие там особо не нужны, наши родители и сами справились с коричневой чумой. А вот помочь знаниями не мешало бы. Они ведь пришли в армию и в промышленность «от сохи», но превратили ее в ядерную державу. Так что, знакомьтесь: «злобный орк из НКВД» сорвался с цепи в Белоруссии!

Алексей Владимирович Соколов , Виктор Сергеевич Мишин , Комбат Мв Найтов , Комбат Найтов , Константин Георгиевич Калбазов

Фантастика / Детективы / Поэзия / Попаданцы / Боевики
Черта горизонта
Черта горизонта

Страстная, поистине исповедальная искренность, трепетное внутреннее напряжение и вместе с тем предельно четкая, отточенная стиховая огранка отличают лирику русской советской поэтессы Марии Петровых (1908–1979).Высоким мастерством отмечены ее переводы. Круг переведенных ею авторов чрезвычайно широк. Особые, крепкие узы связывали Марию Петровых с Арменией, с армянскими поэтами. Она — первый лауреат премии имени Егише Чаренца, заслуженный деятель культуры Армянской ССР.В сборник вошли оригинальные стихи поэтессы, ее переводы из армянской поэзии, воспоминания армянских и русских поэтов и критиков о ней. Большая часть этих материалов публикуется впервые.На обложке — портрет М. Петровых кисти М. Сарьяна.

Амо Сагиян , Владимир Григорьевич Адмони , Иоаннес Мкртичевич Иоаннисян , Мария Сергеевна Петровых , Сильва Капутикян , Эмилия Борисовна Александрова

Поэзия / Стихи и поэзия / Документальное / Биографии и Мемуары