Портрет Доріана Ґрея (збірник)

Мій любий хлопче, вона мені пояснила всю цю чортівню. Ми всі неймовірно помилялися щодо неї. Виявляється, що це тільки через мене вона подалася до Дарлінґтона. Спершу вона заїхала до клубу… власне, щоб я… не мучився непевністю… там почула, що мене вже нема… тоді кинулася слідом за нами… звісно, страхнулась, коли ми ввалилися туди цілим табуном… і сховалась у сусідній кімнаті… Запевняю вас, мене це надзвичайно врадувало! А ми всі повелися з нею так брутально. Вона саме та жінка, що під мою масть. Просто як для мене створена! А всі умови, які вона ставить переді мною, – це щоб ми назавжди оселились поза Англією. Ідея дуже путяща! Тут же ці чортяцькі клуби, чортяцьке підсоння, чортяцька кухня, все чортяцьке! Остобісіло це все мені!

Леді Віндермір (перелякано). То й справді місіс Ерлін…?

Лорд Оґастес (підходить до неї і промовляє з низьким уклоном). Так, леді Віндермір… Місіс Ерлін зробила мені честь, погодившись стати моєю дружиною.

Лорд Віндермір. Що ж, тут нема сумніву: ви одружуєтесь із дуже розумною жінкою!

Леді Віндермір (беручи чоловіка за руку). Ба навіть більше того: ви одружуєтесь із дуже порядною жінкою!

Завіса.

Як важливо бути поважним

Робертові Болдвіну Росу[193] зі схваленням і любов’ю

Дійові особи

Джон Ворзінґ, почесний мировий суддя

Елджернон Монкріф

Преподобний канонік Чезюбл, доктор теології

Містер Ґрібсбі, повірений

Мерімен, дворецький

Лейн, служник

Моултон, садівник

Леді Брекнел

Вельмишан. Ґвендолен Ферфакс

Сесілі Кард’ю

Міс Призм, гувернантка

Місце дії

Дія перша. Помешкання Елджернона Монкріфа на Гаф-Мун-стріт,[194] Вест-Енд, Лондон.

Дія друга. Сад у маєтку Ворзінґа, місто Вултон.[195]

Дія третя. Вітальня в маєтку Ворзінґа, місто Вултон.

Дія четверта. Та сама вітальня в маєтку Ворзінґа.

Час дії – наші дні.

Дія перша

Мала вітальня в помешканні Елджернона. Покій умебльовано розкішно й мистецьки продумано. З суміжної кімнати чути звуки фортепіано.

Лейн накриває стіл для чаю.

Музика змовкає, і до вітальні входить Елджернон.

Елджернон. Лейне, ви чули, що я грав?

Лейн. Підслуховувати – це, мені здається, нечемно, сер.

Елджернон. Ну й шкода – тобто вас шкода, Лейне. Я граю не дуже точно – точністю кожен може похвалитись, – але в мене дивовижна експресія. Моє виконавство емоційне, в цьому його сила. Щодо наукової педантичності, то я полишаю її для життєвої прози.

Лейн. Так, сер.

Елджернон. До речі, як уже зайшла мова про життєву прозу, – ви, Лейне, приготували бутерброди з огірками для леді Брекнел?

Лейн. Так, сер.

Елджернон. Гм… А де вони?

Лейн. Ось де, сер. (Показує на таріль з бутербродами.)

Елджернон (оглядає їх, бере два бутерброди й сідає на канапі). Ага… Між іншим, Лейне, з ваших записів я бачу, що коли у мене в четвер обідали лорд Шормен і містер Ворзінґ, було спожито вісім пляшок шампанського.

Лейн. Так, сер, вісім пляшок шампанського і ще пінту пива.

Елджернон. А чому це так повелося, що в неодружених господарів шампанське неодмінно випиває челядь? Я запитую просто з цікавості.

Лейн. Мабуть, тому, що це вино найвищого ґатунку, сер. А в родинних домівках, як я часто завважував, рідко буває шампанське належної якості.

Елджернон. Сили небесні! Невже шлюбний стан аж так розбещує?

Лейн. Мені здається, сер, у шлюбному житті чимало приємного. Щоправда, сам я не так уже й досвідчений в цьому. Я тільки раз був одружений. Та й то лише внаслідок непорозуміння між мною і однією юною особою.

Елджернон (байдужим тоном). Я не думаю, що ваші приватні стосунки, Лейне, дуже мене цікавлять.

Лейн. Таки так, сер, – це не вельми цікаво. Я й сам ніколи про них не думаю.

Елджернон. І маєте в цьому рацію. Можете бути вільні, Лейне, дякую вам.

Лейн. Дякую, сер. (Обертається в бік дверей.)

Елджернон. Тільки передайте мені ще один бутерброд.

Лейн. Зараз, сер. (Повертається до столу, бере таріль з бутербродами й підносить господареві, після чого виходить.)

Елджернон. Лейнові погляди на шлюб ніби трохи легковажні. Але ж і справді – якщо представники нижчої верстви не будуть для нас взірцем, то взагалі який з них пожиток? Вони, як клас, начебто зовсім позбавлені почуття моральної відповідальності.

Входить Лейн.

Лейн. Містер Ернест Ворзінґ.

Входить Джек. Лейн виходить.

Елджернон. О, здоров будь, любий Ернесте! Що тебе привело до Лондона?

Джек. Та що ж – насолоди, насолоди! Хіба щось інше може людину кудись вести? А ти, Елджі, бачу, як завжди, жуєш?