Портрет Доріана Ґрея (збірник)

Ґвендолен. Я саме це й хотіла вам порадити. Мама завела звичку несподівано з’являтись у кімнаті, я вже багато разів звертала її увагу на цю недоречність…

Джек (нервуючись). Міс Ферфакс, відколи я познайомився з вами, ви так мене зачарували, як ніхто… як жодна інша дівчина… і я познайомився з вами…

Ґвендолен. Мені це дуже добре відомо. Тільки я бажала б, щоб ви бодай на людях виразніше це засвідчували. Мені ви завжди страшенно подобались. Ще до того, як ми познайомилися, я була небайдужа до вас. (Джек вражено дивиться на неї.) Ви, містере Ворзінґ, мабуть, знаєте, що ми живемо в добу ідеалів. Цей факт постійно згадують у найфешенебельніших журналах, а тепер, як я чула, дійшла черга і до загумінкових церков. Тож і мені здавалось ідеальним, якби я закохалася в того, кого звуть Ернестом. Щось є в цьому імені таке, що викликає цілковиту довіру. А в ту хвилину, коли Елджернон вперше згадав про свого друга на ім’я Ернест, я відчула, що мені просто суджено покохати вас. На щастя для мого душевного спокою, це ім’я, наскільки я знаю, вкрай рідкісне.

Джек. То ви справді кохаєте мене, Ґвендолен?

Ґвендолен. Пристрасно!

Джек. Голубко моя! Ви й не уявляєте, яке це щастя для мене!

Ґвендолен. Мій Ернесте! (Вони обіймаються.)

Джек. Але це у вас не всерйоз прозвучало, що ви не покохали б мене, якби я називався не Ернестом?

Ґвендолен. Але ж ваше ім’я Ернест!

Джек. Так, Ернест. Але от якби я звався інакше? То ви тоді не покохали б мене?

Ґвендолен (ту ж мить). Та це ж просто метафізичне міркування, а воно, як і більшість інших такого роду міркувань, майже не дотичне до реального життя, і ми це добре знаємо.

Джек. Голубко моя, мушу вам зізнатись, що я від імені Ернест не в захопленні… Я гадаю, що воно мені зовсім не личить.

Ґвендолен. Воно чудово вам личить. Це божественне ім’я. В ньому звучить своєрідна музика. І воно викликає вібрації.

Джек. Але ж, правду кажучи, є безліч куди гарніших імен, Ґвендолен. Ну ось, приміром, Джек – чарівне ім’я.

Ґвендолен. Джек?… Ні, в ньому майже не чути музики, навіть зовсім її нема. Воно нічим не збуджує і не викликає ніяких вібрацій… Я знала кількох Джеків, і всі вони без винятку були пересічні особистості. Та й зрештою Джек – це придуманий для домашнього вжитку варіант імені Джон! І мені жаль кожної жінки, що одружується з кимось на ім’я Джон. Це ж яке нудне в неї буде життя з ним! Вона, мабуть, ніколи не спізнає чарівливої насолоди – побути бодай хвилинку на самоті. Єдине по-справжньому безпечне ім’я – це Ернест.

Джек. Ґвендолен, мені треба зараз же хреститись… точніше – нам треба зараз же одружитись, жодної хвилини не можна гаяти!

Ґвендолен. Одружитись, містере Ворзінґ?

Джек (здивовано). А так… і це безперечно! Ви ж знаєте, що я кохаю вас, і від вас, міс Ферфакс, я почув, що ви теж не зовсім байдужі до мене.

Ґвендолен. Я люблю вас над усе! Але ж ви ще не освідчилися мені. І про одруження не було ніякої мови. Ми навіть не згадували цього питання.

Джек. Добре… Але можу я зараз освідчитись вам?

Ґвендолен. Гадаю, ми якраз маємо чудову для цього нагоду. І щоб ви раптом не розчарувалися, містере Ворзінґ, мені, мабуть, слід наперед запевнити вас, що у мене твердий намір прийняти вашу пропозицію.

Джек. Ґвендолен!

Ґвендолен. Так що ж ви, містере Ворзінґ, маєте сказати мені?

Джек. Ви ж знаєте, що я маю вам сказати!

Ґвендолен. Так, але ви цього не кажете.

Джек. Ґвендолен, ви згодні одружитися зі мною? (Стає навколішки.)

Ґвендолен. Звичайно, згодна, мій голубе. Як довго ви зволікали з цими словами! Боюся, що у вас дуже невеликий досвід з освідченнями.

Джек. Моя дорога і єдина, я ж нікого на світі не кохав, окрім вас.

Ґвендолен. Це так, але з чоловічого боку часто освідчуються задля практики. Я знаю, що мій брат Джеральд так чинить. Усі мої подруги казали мені це. А які у вас чарівні блакитні очі, Ернесте! Вони зовсім-зовсім блакитні. Сподіваюсь, ви завжди отак дивитиметесь на мене, особливо на людях.

Входить леді Брекнел.

Леді Брекнел. Містере Ворзінґ! Підведіться, сер, з цієї трипогибельної пози! Це зовсім непристойно.

Ґвендолен. Мамо! (Джек силкується підвестись, а Ґвендолен його стримує.) Вийди, будь ласка, в іншу кімнату. Тут третьому не годиться бути. Та й містер Ворзінґ ще не скінчив.

Леді Брекнел. Дозволь запитати: чого не скінчив?

Ґвендолен. Я, мамо, заручена з містером Ворзінґом. (Ґвендолен і Джек підводяться.)

Леді Брекнел. Вибач мені, але ти ще ні з ким не брала заручин. Коли тобі надійде пора стати зарученою, то я або твій тато, якщо здоров’я йому дозволить, поінформуємо тебе про це. Заручини для молодої дівчини мають бути сюрпризом – приємним чи неприємним, то вже як випаде. Це нікуди не годиться, щоб вона сама такі речі залагоджувала. А тепер, містере Ворзінґ, я маю кілька запитань до вас!

Джек. Це мені велика приємність – відповісти на всі ваші запитання, леді Брекнел.