Ґвендолен. Ви хотіли сказати – якщо знатимете відповіді на них. Мамині запитання іноді мають інквізиторський характер.
Леді Брекнел. Я свідомо хочу їх зробити досить інквізиторськими. А поки я проводитиму це розслідування, ти, Ґвендолен, почекаєш мене внизу в кареті.
Ґвендолен (
Леді Брекнел. В карету, Ґвендолен!
Ґвендолен, в карету!
Ґвендолен. Добре, мамо. (
Леді Брекнел (
Джек. Дякую, леді Брекнел, я краще постою.
Леді Брекнел (
Джек. Так, повинен визнати, що палю.
Леді Брекнел. Рада чути це. Чоловікові не завадить мати якийсь інтерес у житті. В Лондоні й так забагато нероб. А скільки вам років?
Джек. Двадцять дев’ять.
Леді Брекнел. Саме відповідний вік для одруження. Я завжди дотримуюсь думки, що коли юнак хоче вступити в шлюб, він повинен знати все або нічого. Так от що ви знаєте?
Джек (
Леді Брекнел. Мені приємно це чути. Я не схвалюю того, що порушує природне неуцтво. Неуцтво схоже на делікатну екзотичну квітку: тільки доторкнись до неї, і вона зів’яне. Вся теорія модерної освіти в основі своїй хибна. На щастя, освіта – принаймні в Англії – не залишає ніякого сліду. Якби було інакше, то це становило б серйозну небезпеку для вищих класів і, можливо, призвело б до актів насильства на Ґровнер-сквері. А які ваші прибутки?
Джек. Десь так сім-вісім тисяч на рік.
Леді Брекнел (
Джек. Переважно в акціях.
Леді Брекнел. Це досить добре. Ціле життя сплачуєш податки, і по смерті їх з тебе стягують, аж урешті виходить, що від землі не маєш ані зиску, ані насолоди. Вона, щоправда, наділяє становищем у суспільстві, але унеможливлює користування ним. Оце й усе, що можна сказати про земельну власність.
Джек. У мене є будинок поза Лондоном і, звісно, земля при ньому, яких півтори тисячі акрів, здається, – але реальні мої прибутки не з неї. Правду кажучи, пожитки з цього мого маєтку мають хіба браконьєри.
Леді Брекнел. Будинок поза Лондоном! А скільки в ньому спалень? Хоча це можна буде з’ясувати згодом. У Лондоні, сподіваюся, ви теж маєте будинок? Така проста, незіпсута дівчина, як Ґвендолен, ледве чи зможе постійно проживати на провінції.
Джек. Що ж, я маю ще будинок на Белґрейв-сквері[198]
– його щороку винаймає леді Блоксгем. Звичайно, я можу відмовити їй, але тільки попередивши за півроку.Леді Брекнел. Леді Блоксгем? Не знаю такої.
Джек. Ця пані рідко виїжджає на люди. Вона вже дуже поважного віку.
Леді Брекнел. Але у наш час це ледве чи може правити за гарантію пристойності. А який номер на Белґрейв-сквері?
Джек. Сто сорок дев’ять.
Леді Брекнел (
Джек. Що змінити – фешенебельність чи бік?
Леді Брекнел (
Джек. Боюся, що в мене їх нема ніяких. Я ліберальний юніоніст.[199]
Леді Брекнел. Ну, ці проходять як торі. Їх запрошують на обіди. Чи радше на вечері. Ви, певна річ, не маєте симпатій до радикальної партії?
Джек. Ні, мене не ваблять баляндраси, до яких причетні різни класи. Здається, я вас правильно зрозумів, леді Брекнел?
Леді Брекнел. Саме це й було у мене на думці… Гм… А батьки ваші живі?
Джек. Ні, я втратив і батька, і матір.
Леді Брекнел. Обидвох?… Втратити одного з батьків – це ще можна вважати нещастям, але втратити обидвох – це вже наче недбалість. Ким був ваш батько? Очевидно, він був чоловік заможний. Чи походив він, як висловлюються радикальні газети, із розпанілих торгашів, а чи з аристократів?
Джек. Боюся, що я цього не знаю. Бачте, леді Брекнел, я сказав, що втратив батьків. Ближче до правди було б сказати, що це батьки мене втратили… Я таки достеменно не знаю свого походження… Я, власне, знайда.
Леді Брекнел. Знайда?!