Портрет Доріана Ґрея (збірник)

Елджернон. А мені не подобається твоє вбрання. Ти просто смішний у ньому. Чому ти не підеш і не перевдягнешся? Це ж блазенство носити жалобу по людині, яка збирається гостювати в тебе цілий тиждень. По-моєму, це сущий гротеск.

Джек. Я ні в якому разі не залишу тебе тут на цілий тиждень як гостя чи когось там іншого. Ти маєш від’їхати поїздом… о четвертій годині п’ять хвилин.

Елджернон. Я ні в якому разі не покину тебе, поки ти в жалобі. Це було б не по-дружньому. Якби я був у жалобі – ти ж не покинув би мене? Коли б ти так зробив, я перестав би вважати тебе порядною людиною.

Джек. А як я перевдягнуся – ти поїдеш?

Елджернон. Поїду, якщо ти не задляєшся. Я ще нікого не зустрічав, щоб так довго, як ти, марудився з одяганням, і все невлад.

Джек. Нехай і так, але все одно це краще, ніж вічно бути таким надміру вичепуреним, як ти.

Елджернон. Якщо я деколи занадто вичепурююсь, то це врівноважується тим, що я надміру вихований.

Джек. Твоє марнослав’я сміховинне, твоя поведінка образлива, а твоя присутність у моєму саду й зовсім безглузда. Отож ти маєш встигнути на поїзд о четвертій п’ять, і ця дорога до Лондона, сподіваюсь, буде приємною для тебе. Твоя банберія, як ти її називаєш, не мала особливого успіху. (Іде в будинок.)

Елджернон. А моя думка – що завдяки банберії я дуже багато чого домігся. Я закохався в Сесілі, що для мене головне! Але це все добре, тільки ж як банберити, коли ти голодний? Піду таки приєднаюся до їхнього ленчу. (Рушає до дверей у будинок.)

З будинку виходить Сесілі.

Сесілі. Я обіцяла дядечкові Джеку, що озвуся до вас, тільки якщо ви перший до мене звернетесь. І я не можу зрозуміти, чому ви ні про що мене не питаєте. Боюся, що ви не зовсім такий інтелектуал, яким спершу мені видались.

Елджернон. Сесілі, а чи можу я дістати ленч?

Сесілі. Я дивуюся: так повівшись, ви ще можете дивитись мені в обличчя!

Елджернон. А я залюблений в вас, тож і дивлюся вам в обличчя.

Сесілі. Але як ви зважились накинути такий страшний свій борг на бідного дядечка Джека? Я думаю, що цього вам ніяк не можна вибачити.

Елджернон. Я знаю це, але що робити, коли в мене така кепська пам’ять? Я зовсім забув, що заборгував «Савою» 762 фунти 14 шилінгів 2 пенси.

Сесілі. Що ж, це приємно чути, що у вас погана пам’ять. Добра пам’ять – не та риса в чоловіків, якою захоплюються жінки.

Елджернон. Сесілі, я жахливо зголоднів.

Сесілі. Не розумію, як ви можете бути таким голодним, коли стільки спожили харчів від жовтня місяця!

Елджернон. Ой, та всі ті вечері були ж для бідного Банбері! Вечері о пізній порі – це єдина їжа, яку лікар йому дозволяє.

Сесілі. Тому не дивно, що містер Банбері вічно такий хворий: та ж він щовечора уминає харчів за шістьох чи й вісьмох чоловік!

Елджернон. Я ж про це йому весь час і торочу. Але він вважає, що лікарі краще на цьому розуміються. Він просто схиблений на лікарях.

Сесілі. Щодо мене, то я, звичайно, не хочу, щоб ви голодували, тому я скажу дворецькому принести вам дещицю з ленчу.

Елджернон. Сесілі, ви справжній янгол! Хіба ж можу я не побачити вас ще раз до свого від’їзду?

Сесілі. Ми з міс Призм будемо тут після ленчу. Я завжди проводжу денні уроки он під тим тисовим деревом.

Елджернон. А не можете ви що-небудь таке придумати, щоб міс Призм на якийсь час відійшла куди-небудь?

Сесілі. Ви хочете сказати, щоб я вдалася до брехні?

Елджернон. Та що ви, ні про яку брехню не йдеться! Я маю на увазі щось таке, що не зовсім правда, але схоже на правду.

Сесілі. Боюся, що з цим у мене не вийде. Я не знаю, як це робиться. Старші люди не дбають, щоб розвивати у молодої дівчини уяву. Це великий ґандж сучасної освіти. Звичайно, якби ви ненароком згадали, що шановний доктор Чезюбл десь там чекає нагоди побачитися з міс Призм, вона б неодмінно пішла йому назустріч. Вона не допускає такого, щоб він змушений був чекати її. Але в неї дуже рідко випадає можливість це зробити.

Елджернон. Блискуча пропозиція!

Сесілі. Нічого я не пропоную, кузене Ернесте. Я нізащо не погоджуся обманути міс Призм навіть у найменшій дрібниці. Я тільки зауважила, що от якби ви накреслили певну лінію поведінки, то був би й певний результат.

Елджернон. Звичайно. Я перепрошую, кузино Сесілі. Отож сподіваюся бути тут о пів на четверту. Я маю дещо дуже серйозне сказати вам.

Сесілі. Серйозне?

Елджернон. Так, дуже серйозне.

Сесілі. В такому разі нам краще було б зустрітись у будинку. Мені не до вподоби вести серйозні розмови на відкритому повітрі. Це виглядає якось неприродно.

Елджернон. Тож де ми побачимось?

З’являється Джек.

Джек. Екіпаж біля дверей. Ти маєш виїхати. Твоє місце біля Банбері. (Бачить Сесілі.) Сесілі! Чи не думаєш ти, Сесілі, що тобі краще вернутись до міс Призм і доктора Чезюбла?

Сесілі. Так, дядечку Джеку. На все добре, кузене Ернесте. Боюся, що я вже не побачу вас, оскільки у мене о пів на четверту почнуться уроки у вітальні з міс Призм.

Елджернон. Всього вам найкращого, кузино Сесілі. Ви були дуже добрі до мене.

Сесілі відходить.