Портрет Доріана Ґрея (збірник)

Джек. Тепер слухай-но, Елджі. Ти мусиш забиратись, і чим швидше, тим краще. Банбері дуже хворий, і тобі слід бути біля нього.

Елджернон. Зараз я не можу вибратись. На мене ще чекає другий ленч. А тобі я з приємністю можу доповісти, що Банбері почувається значно ліпше.

Джек. Гаразд, тоді ти виберешся о третій п’ятдесят, це крайній термін. Я наказав, щоб твої речі були спаковані й екіпаж стояв під будинком.

Завіса.

Дія третя

Вітальня в маєтку Ворзінґа. Сесілі й міс Призм сидять і пишуть кожна за окремим столом.

Міс Призм. Сесілі! (Сесілі не озивається.) Сесілі! Ви знову щось пишете у своєму щоденнику. Я вже, здається, декілька разів зауважувала вам, що це хвороблива звичка.

Сесілі. Я тільки – як і завжди – беру з вас приклад, міс Призм.

Міс Призм. Людина має право займатися самоаналізом лише тоді, коли вона повністю опанувала засади біметалізму.[205] І ні в якому разі перед тим. Я мушу нагадати вам, щоб ви повернулись до вивчення політичної економії.

Сесілі. Одна хвилинка, люба міс Призм. Річ у тому, що я тільки-но занотувала сьогоднішні події до другої години п’ятнадцяти хвилин, а о другій тридцять сталося це жахливе лихо.

Міс Призм. Я перепрошую, Сесілі, але саме о другій сорок п’ять доктор Чезюбл згадав ті дуже суворі настанови, що їх дотримувалась рання християнська церква стосовно шлюбу.

Сесілі. Я зовсім на доктора Чезюбла не посилалася. Я мала на думці трагічний розголос ситуації з містером Ернестом Ворзінґом.

Міс Призм. Я рішуче засуджую містера Ернеста Ворзінґа. Він абсолютно розбещений молодик.

Сесілі. Боюся, що він змушений таким бути. Тільки цим я можу пояснити його незвичайну привабливість.

Міс Призм (підводячись). Сесілі, я благаю вас – не дайте ошукати себе тими зовнішніми привабами, що їх може мати цей бідолаха.

Сесілі. Ох, повірте мені, міс Призм, таж зовнішні приваби – це єдине тривке, що мають у собі юнаки. А глибші риси в людському характері надто швидко розчиняються.

Міс Призм. Дитя моє, звідки ви набралися цих ідей? Такого ви ж не могли вичитати в тих навчальних книжках, які я діставала для вас.

Сесілі. А хіба в цих книжках є якісь ідеї? Щось я їх не знаходила. Я своїх ідей набралася… в саду.

Міс Призм. Якщо так, то вам явно шкодить тривале перебування на відкритому повітрі. Факт, що у вас, Сесілі, останнім часом розвинулась погана звичка заглиблюватись у думки. Ви повинні відмовитись від цього. Це не дуже по-жіночому… Та й чоловікам таке не подобається.

Входить Елджернон.

Містере Ворзінґ, а я думала… я сподівалася, що ви вже повернулись до Лондона.

Елджернон. Мій від’їзд ненадовго затримався. Я прийшов попрощатися з вами, міс Кард’ю. Мені сказали, що екіпаж для мене вже замовлено. І я не маю іншого вибору, як вертатись у холодний світ.

Сесілі. Я не зовсім розумію, містере Ворзінґ, що ви маєте на думці, вживаючи такий термін. Сьогодні, хоч це й червень місяць, – незвичайно тепло.

Міс Призм. Марнотратство притуплює відчуття.

Елджернон. Безперечно! Я далекий від того, щоб захищати погоду. Проте обов’язок спонукає мене довести до вашого відома, міс Призм, що доктор Чезюбл сподівається побачити вас у ризниці.

Міс Призм. У ризниці?! Це звучить серйозно. Якщо пастор обрав таке уроче місце, то це навряд чи для якоїсь там банальної розмови. Тож, мабуть, не годиться, щоб він мусив чекати – чи ж не так, Сесілі?

Сесілі. Це було б дуже, дуже негаразд. У ризниці, як я чула, велика вологість.

Міс Призм. А й правда! Я якось призабула про це, а доктор Чезюбл же потерпає від ревматизму. Містере Ворзінґ, ми вже, мабуть, більше не зустрінемось. Тож дозвольте мені висловити щиру надію, що віднині ви почнете нову сторінку свого життя.

Елджернон. Та я почав уже цілий том, міс Призм!

Міс Призм. Я незмірно рада цьому. (Накладає на голову великий недоладний капелюшок.) І не забувайте, що завжди залишається надія – навіть і для найрозбещеніших. Не марнуйте часу, Сесілі.

Сесілі. А я й не збираюсь його марнувати. Я повністю усвідомлюю, що переді мною цілий масив серйозної роботи.

Міс Призм. Саме так і повинно бути, моя люба.

Міс Призм виходить.

Елджернон. Ця розлука, міс Кард’ю, дуже болісна.

Сесілі. Завжди боляче розлучатися з людьми, яких знаєш лише короткий час. Відсутність давніх друзів можна сприймати спокійно. Але навіть короткочасна розлука з тим, кого щойно випало спізнати, майже нестерпна.

Елджернон. Дякую вам!

Входить Мерімен.

Мерімен. Екіпаж біля дверей, сер.

Елджернон благально дивиться на Сесілі.

Сесілі (до Мерімена). Хай зачекає хвилин п’ять.

Мерімен. Слухаю, міс. (Виходить з вітальні.)

Елджернон. Сподіваюся, Сесілі, ви не образитесь, коли я скажу вам щиро й не криючись, що ви для мене – живе втілення найвищої досконалості.