Портрет Доріана Ґрея (збірник)

Сесілі підходить до Джека, він сумовито цілує її в чоло.

Сесілі. Та що таке сталося, дядечку Джеку? Усміхніться ж бо! Ви маєте вигляд людини, в якої болять зуби, – а ось у мене для вас сюрприз. Знаєте, хто у нас в їдальні? Ваш брат!

Джек. Хто?

Сесілі. Ваш брат Ернест. Він приїхав півгодини тому.

Джек. Що за бздури! В мене нема ніякого брата.

Сесілі. Ой не кажіть! Хоч і як погано, може, повівся він з вами в минулому, все-таки це ваш брат. Ви не можете бути такі суворі, щоб відштовхнути рідного брата. Я покличу його сюди. І ви потиснете йому руку, – правда, дядечку Джеку? (Вбігає в дім.)

Чезюбл. Яка чудова новина! Та телеграма з Парижа, виходить, була жорстоким жартом людини, що хотіла погратись на ваших почуттях.

Міс Призм. Після того, як ми примирилися з цією втратою, несподіване його повернення мені здається особливо тривожним.

Джек. Мій брат в їдальні? Нічого не розумію. Це все чистісінький абсурд!

У сад виходить Елджернон руч-об-руч із Сесілі; вони повільно наближаються до Джека.

Джек. Сили небесні! (Киває Елджернонові, щоб забирався геть.)

Елджернон. Братчику Джоне, я приїхав з міста сказати тобі, що страшенно жалкую за всі ті клопоти, які ти мав через мене, і що я відтепер збираюся жити зовсім по-новому. (Джек пронизує його колючим поглядом і не бере простягнену йому руку.)

Чезюбл (до міс Призм). Цей молодик перейнятий добром. В його словах чути щире каяття.

Міс Призм. Але я цих раптових навернень не сприймаю. Вони притаманні розкольникам. І відгонять слабодухістю нонконформістів.

Сесілі. Дядечку Джеку, невже ви не потиснете руку рідному братові?

Джек. Я нізащо не потисну йому руки. Його приїзд сюди просто-таки обурливий. Він чудово знає, чому.

Чезюбл (до Елджернона). Юначе, ви побували на краю загибелі. Сподіваюся, це стане вам пересторогою. Коли ви з’явилися, ми саме були в жалобі з причини вашого скону.

Елджернон. Так он чого Джек у новому костюмі! Він зовсім йому не підходить. І краватка не та, що треба.

Сесілі. Дядечку Джеку, будьте поступливі! Кожна людина не без добра. Ернест щойно розповів мені про свого бідолашного немічного друга містера Банбері, якого він часто навідує. Тож певно той не обділений добрими почуттями, хто полишає всі лондонські розваги, аби посидіти біля ліжка хворого товариша.

Джек. То це він уже і про Банбері розбазікав?

Сесілі. Так, він усе мені розповів про бідного містера Банбері і страшний стан його здоров’я.

Джек. Банбері! Я проти того, щоб він розповідав тобі про Банбері та й взагалі про будь-що, це все може довести людину до божевілля!

Чезюбл. Містере Ворзінґ, вам з ласки провидіння несподівано випала змога побачити свого брата живим, а це виразно свідчить за те, що ви маєте замиритись. Справді-бо, це ж така благодать – обом братам опинитися поруч і в добрій злагоді.

Елджернон. Я визнаю, що вся провина тут падає на мене. Але холодність мого брата Джона – мушу сказати – болюче вражає. Я сподівався теплішого прийому, тим паче, що це ж перший мій приїзд сюди.

Сесілі. Дядечку Джеку, якщо ви не потиснете руку Ернестові, я вам повік цього не прощу!

Джек. Повік не простиш?

Сесілі. Повік, повік, повік!

Джек. Що ж, доведеться відступити. (Тисне руку Елджернону і кидає на нього лютий погляд.) Ти, юний негіднику! Ти мусиш забратися геть звідси, і негайно! Я не дозволяю тобі тут банберити.

Чезюбл (до Сесілі). Чи ж не втішно бачити таке щире примирення? Ви прекрасно повелися сьогодні, дитя моє!

Міс Призм. Не спішім з висновками.

З’являється Мерімен.

Мерімен (до Ворзінґа). Я поклав багаж містера Ернеста в кімнаті поруч з вашою, сер. Сподіваюсь, я правильно вчинив?

Джек. Що?

Мерімен. Багаж містера Ернеста, сер. Я розпакував його й заніс до кімнати поруч з вашою.

Джек. Його багаж?

Мерімен. Так, сер. Три валізи, одна сумка, дві картонки з капелюхами і великий кошик з харчами.

Елджернон. Боюся, що цього разу я не можу бути тут більш, як тиждень.

Мерімен (до Елджернона). Перепрошую, сер, але вас хоче бачити один поважного віку добродій. Він щойно приїхав найманим екіпажем зі станції. (Подає візитку на таці.)

Елджернон. Хоче бачити мене?

Мерімен. Так, сер.

Елджернон (читає візитку). «Паркер і Ґрібсбі, повірені». Нічого не знаю про них. Хто вони такі?

Джек (бере візитку). «Паркер і Ґрібсбі». Дивно – хто це може бути? Гадаю, Ернесте, що це в якійсь справі, пов’язаній з твоїм другом Банбері. Мабуть, Банбері хоче скласти заповіт і призначити тебе виконавцем духівниці. (До Мерімена.) Запросіть цього добродія, хай заходить.

Мерімен. Дуже добре, сер.

Мерімен відходить.