Портрет Доріана Ґрея (збірник)

Джек (з трагічним виразом на обличчі тисне руку міс Призм). Я повернувся раніше, ніж планував. А з вами, докторе Чезюбл, маю надію, все гаразд?

Чезюбл. Дорогий містере Ворзінґ, це скорботне вбрання, гадаю, не означає якоїсь непоправної втрати?

Джек. Мій брат.

Міс Призм. Знов скандальні борги й тринькання грошей?

Чезюбл. Він і досі марнотрат і гуляка?

Джек (хитаючи головою). Він помер.

Чезюбл. Ваш брат Ернест помер?

Джек. Помер зовсім.

Міс Призм. Який урок для нього! Сподіваюся, це йому на користь.

Чезюбл. Смерть – це те, чого ніхто з нас не омине, міс Призм. Ми не повинні дивитись на скін, як на щось виняткове, адже померти суджено нам усім. Життя було б незавершеним без цього акту… Містере Ворзінґ, прийміть моє щире співчуття. Вас бодай те може втішити, що ви завжди були найвеликодушнішим і найвибачливішим з братів.

Джек. Бідний Ернест! Він мав чимало вад, але все-таки це страшний, страшний удар.

Чезюбл. Справді, дуже страшний. А ви були при ньому в його останню хвилину?

Джек. Ні. Він помер закордоном, точніше в Парижі. Вчора ввечері я одержав телеграму від управителя Ґранд-готелю.

Чезюбл. А причину смерті там було вказано?

Джек. Щось таке, як гостра застуда.

Міс Призм. Що хто сіє, те й пожне.

Чезюбл (підносить руку). Милосердя, дорога міс Призм, милосердя! У кожного з нас свої хиби. Приміром, я особливо сприйнятливий на протяг. А поховання передбачається тут?

Джек. Ні. Він, здається, заповів, щоб його поховали в Парижі.

Чезюбл. В Парижі! (Похитує головою.) Боюся, що його розумовий стан так і не вирівнявся до останніх днів. Ви, мабуть, бажали б, щоб я натякнув на це ваше родинне горе під час недільної відправи. (Джек імпульсивно тисне йому руку.) Моя проповідь про манну небесну прикладається до будь-якої події – радісної або й сумної, як у даному разі. (Всі зітхають.) Я виголошував її і на святі врожаю, і на хрестинах, і на конфірмації, і в дні скорботи, і в дні радощів. Ось недавно вона прозвучала в соборі на молебні від імені Товариства для відвернення невдоволення серед вищих станів. Присутній при цьому єпископ був неабияк вражений актуальністю декотрих моїх аналогій.

Джек. До речі, ви оце, здається, згадали про хрестини, докторе Чезюбл. Ви, звичайно, знаєтесь на проведенні цього обряду? (Чезюбл виявляє деякий подив.) Я маю на увазі, що вам же не так і рідко доводиться хрестити, правда?

Міс Призм. З сумом треба визнати, що в нашій парафії це один з основних обов’язків пастора. Я часто говорила на цю тему з біднішими парафіянами. Однак вони й поняття не мають, що таке ощадливість.

Чезюбл. Церква не відкидає жодного немовляти, міс Призм. У кожній дитині є щось святе. Але ви, містере Ворзінґ, зацікавлені в долі котрогось конкретно немовляти? Ваш брат, наскільки я знаю, був неодружений, чи не так?

Джек. О, так.

Міс Призм (з гіркотою). Такими зазвичай є всі ті, що живуть лише задля власної насолоди.

Джек. Тут ідеться не про дитину, любий докторе, – хоч я й дуже люблю дітей. Справа в тому, що я сам хотів би пройти обряд хрещення, – і то сьогодні пополудні, – звісно, якщо ви маєте вільну часину.

Чезюбл. Але ж вас, містере Ворзінґ, вже хрестили, хіба ні?

Джек. Я не пам’ятаю цього.

Чезюбл. Отож ви маєте щодо цього певні сумніви?

Джек. Так, маю. Є такі обставини, пов’язані з моїм народженням і першими роками життя – їх ні до чого зараз згадувати, але вони спонукають до висновку, що я був покинутий, так би мовити, напризволяще. В усякому разі, про мене не дуже дбали. Але, звичайно, я б не хотів зайве утруднювати вас – може, в моєму віці вже запізно хреститись?

Чезюбл. Та ні, я зовсім не ригористично ставлюсь до цього обряду. Окроплення та й занурення в воду дорослих були звичайною практикою за часів первісної християнської церкви.

Джек. Занурення в воду? Ви хочете сказати, що…

Чезюбл. Не хвилюйтесь, окроплення буде цілком достатньо, воно навіть бажаніше. Погода ж у нас така мінлива… А о котрій годині вам бажано пройти цей обряд?

Джек. Десь так о годині п’ятій, якщо це вам зручно.

Чезюбл. Чудово, чудово! Якраз о цій порі я маю провести ще два хрещення. Йдеться про двійню, що недавно знайшлася в родині одного з ваших орендарів. У Дженкінса – візника й дуже роботящого чоловіка.

Джек. Але воно щось не дуже мене приваблює – хреститись разом з немовлятами! Це виглядало б на хлоп’яцтво. Може, краще о пів на шосту?

Чезюбл. Добре, добре! (Дістає годинника.) А тепер, любий містере Ворзінґ, я вже покину ваш дім скорботи. Я тільки прошу не перейматись надміру тим горем, яке спіткало вас. Те, що нам видається гірким випробуванням, часто є прихованим благословенням.

Міс Призм. А мені це видається благословенням дуже навіть явним.

З будинку виходить Сесілі.

Сесілі. Дядечку Джеку! Я така рада вас бачити! Але чом ви в такому жахливому костюмі? Перевдягніться чимшвидше!

Міс Призм. Сесілі!

Чезюбл. Дитя моє! Дитя моє!