Портрет Доріана Ґрея (збірник)

Джек (випростуючись аж наче гордовито). Я міг би й заперечити, якби схотів. Я міг би заперечити будь-що, якби схотів. Але моє ім’я таки Джон. Вже багато років Джон.

Сесілі (до Ґвендолен). Страшенна облуда звалилася на обох нас.

Ґвендолен. Бідна моя зранена Сесілі!

Сесілі. Люба моя ошукана Ґвендолен!

Ґвендолен (повільно й цілком серйозно). Називайте мене сестрою, добре?

Вони стискують одна одну в обіймах. Джек і Елджернон зітхають і проходжуються по кімнаті.

Сесілі (жвавим голосом). Тут є одне питання, яке я хотіла б з’ясувати у мого опікуна, коли він не проти.

Ґвендолен. Чудовий намір! Містере Ворзінґ, у мене є одне питання, яке я хотіла б з’ясувати у вас, коли ви не проти. Де ваш брат Ернест? Ми обидві заручені з вашим братом Ернестом, отож для нас важливо дізнатись, де саме перебуває тепер ваш брат Ернест.

Джек (повільно й затинаючись). Ґвендолен… Сесілі… Це дуже прикрий момент для мене, бо я мушу виповісти вам усю правду. Уперше в житті я в такому досадному становищі, і мені не зовсім ясно, як з нього виплутатись. Але я щиро зізнаюся вам, що в мене нема ніякого брата Ернеста. У мене взагалі нема брата. У мене ніколи не було брата, і я не маю анінайменшого наміру заводити його в майбутньому.

Сесілі (здивовано). Взагалі нема брата?

Джек (підбадьорливо). Взагалі!

Ґвендолен (суворим тоном). І ніколи не було?

Джек (люб’язно). Ніколи. Ніякісінького.

Ґвендолен. Боюся, Сесілі, що тепер цілком ясно: ані ви, ані я ні з ким не заручені.

Сесілі. Опинитись у такій ситуації молодій дівчині не дуже приємно, правда?

Ґвендолен. Ходім краще в сад. Вони навряд чи зважаться піти туди за нами.

Сесілі. Чоловіки ж, нівроку їм, боягузливі, чи не так?

Зневажливо розглянувшись, вони обидві рушають у сад.

Джек. Нічогенька заморока, в яку ти втягнув мене!

Елджернон сідає за чайний стіл і наливає собі чаю. Він наче зовсім незворушний.

З якої такої притичини ти заявився сюди й прикинувся моїм братом? Це вкрай обурливо з твого боку!

Елджернон (їсть оладка й говорить). А з якої такої притичини ти прикинувся, ніби маєш брата? Це ж просто ганебно! (Береться за наступного оладка.)

Джек. Я сказав тобі забратися о третій тридцять. Я замовив для тебе екіпаж. З якої такої притичини ти не від’їхав?

Елджернон. Мені ще треба було напитись чаю.

Джек. І оце жахливе чортзна-що ти, здається, називаєш банберизмом?

Елджернон. Так, це довершена й чарівна банберія. Найчарівніша банберія у моєму житті.

Джек. Нехай і так, але ти не маєш права тут банберити.

Елджернон. Дурниці! Людина має право банберити там, де схоче. Це знає кожен поважний банберист.

Джек. Поважний банберист! Сили небесні!

Елджернон. Атож – треба ж бодай у чомусь бути поважним, коли хочеш мати якусь насолоду в житті. Для мене, приміром, банберизм цеповажна справа. А що тобі видається поважним – я навіть не здогадуюсь. Хіба що все на світі. В тебе якась незмірно банальна вдача.

Джек. Єдине маленьке задоволення в цій нікудишній історії – те, що твій друг Банбері луснув. Тепер, любий Елджі, ти не зможеш так часто ушиватись на провінцію, як бувало досі. А це якраз і добре.

Елджернон. Але ж і твій братчик трохи втратив на привабності – хіба ні? Тепер ти, любий Джеку, не зможеш раз-у-раз укриватися за своєю поганючою звичкою в Лондоні. Це теж незле.

Джек. Що ж до твоєї поведінки з міс Кард’ю, то ти мусиш знати: спокушати таку ніжну, просту й невинну дівчину неприпустимо. Вже не кажучи про те, що вона під моєю опікою.

Елджернон. А я не бачу ніякого виправдання того, що ти ошукуєш таку яскраву, розумну й глибоко досвідчену юну панну, як міс Ферфакс. Вже не кажучи про те, що вона моя кузина.

Джек. Я хотів заручитися з Ґвендолен, ото й усе. Я її кохаю.

Елджернон. А я просто хотів заручитися з Сесілі. Я її обожнюю.

Джек. Але ти не маєш ніякого шансу одружитися з міс Кард’ю.

Елджернон. Не думаю, що ти маєш більший шанс пошлюбити міс Ферфакс.

Джек. Це вже тебе не стосується.

Елджернон. Якби це мене стосувалося, я б і не говорив про нього. Говорити про власні справи вкрай вульгарно. Тільки біржеві маклери дозволяють собі це, та й то лиш у когось на вечірці.

Джек. Я не годен збагнути, як ти можеш сидіти й спокійно жувати оладки, коли ми опинились у такій страшній халепі? В тебе зовсім душі нема!

Елджернон. Але ж я не можу їсти оладки у збудженому стані! Я б вимазав маслом манжети. Оладки завжди їдять у спокої. Тільки так їх і можна споживати.

Джек. А я вважаю, що лише зовсім бездушна людина може наминати оладки за таких обставин.