Портрет Доріана Ґрея (збірник)

Джек зі стогоном опускається на стілець і закриває руками обличчя.

Завіса.

Дія четверта

Та сама вітальня в маєтку Ворзінґа. Джек і Елджернон в тих самих позах, що й при кінці третьої дії.

З дверей до саду входять у вітальню Ґвендолен і Сесілі.

Ґвендолен. Те, що вони не пішли слідом за нами в сад, як хтось інший зробив би на їхньому місці, свідчить, як на мене, що в них лишилася ще дрібка сорому.

Сесілі. Вони їдять оладки. Це схоже на каяття.

Ґвендолен (після паузи). Вони нас наче не помічають. Не могли б ви кахикнути?

Сесілі. Але я зовсім не застуджена.

Ґвендолен. Вони дивляться на нас. Яке нахабство!

Сесілі. Вони підходять ближче. Це вже зухвалість з їхнього боку.

Ґвендолен. Зберігаймо гордовите мовчання.

Сесілі. А й справді. Тільки це ми й можемо робити.

Джек і Елджернон насвистують жахливу популярну мелодію з якоїсь британської опери.

Ґвендолен. Гордовите мовчання, здається, викликає неприємний ефект.

Сесілі. Навіть зовсім відворотний!

Ґвендолен. Але ж ми не можемо заговорити першими.

Сесілі. Звісно, що ні.

Ґвендолен. Містере Ворзінґ, я хочу звернутись до вас в одній приватній справі. Від вашої відповіді багато що залежить.

Сесілі. Ваш тверезий глузд, Ґвендолен, просто-таки безцінний. Містере Монкріф, дайте, будь ласка, відповідь на одне запитання. Навіщо ви прикинулися братом мого опікуна?

Елджернон. Щоб уможливити знайомство з вами.

Сесілі (до Ґвендолен). Відповідь наче задовільна, хіба ні?

Ґвендолен. Так, моя люба, якщо тільки ви йому вірите.

Сесілі. Я йому не вірю. Але чарівна приваба його відповіді незаперечна.

Ґвендолен. Справді. Коли йдеться про поважні матерії – більше важить стиль, а не щирість. Містере Ворзінґ, чим би ви пояснили мені свою вигадку про брата? Чи не тим, що це уможливило вам частіші приїзди до Лондона й побачення зі мною?

Джек. Але невже ви можете сумніватись у цьому, міс Ферфакс?

Ґвендолен. Я маю великі сумніви щодо цього. Проте мені не хочеться брати їх до уваги. Зараз не час для німецького скептицизму. (Підходить до Сесілі.) Пояснення їхні здаються цілком задовільними. А у містера Ворзінґа вони й зовсім справляють враження істини.

Сесілі. Я більше ніж згодна з тим, що сказав містер Монкріф. Вже сам голос його викликає в мене цілковиту довіру.

Ґвендолен. Тож ви думаєте, що ми повинні їх простити?

Сесілі. Так. Тобто ні.

Ґвендолен. Справді. Я й забула. Є ж такі принципи, якими не можна поступатись. Але хто з нас двох скаже їм це? Обов’язок цей не з приємних.

Сесілі. А чи не можемо ми обоє сказати це водночас?

Ґвендолен. Чудова ідея! Я завжди промовляю одночасно зі своїми співрозмовниками. Тільки дотримуймось такту.

Сесілі. Гаразд.

Ґвендолен відбиває такт піднесеним вгору пальцем.

Ґвендолен і Сесілі (кажуть разом). Нездоланною перепоною залишаються все ще ваші імена. Оце й усе!

Джек і Елджернон (теж кажуть разом). Наші імена! Оце й усе? Але нас уже сьогодні вихрестять.

Ґвендолен (до Джека). То це задля мене ви погодились на таке тяжке випробування?

Джек. Так.

Сесілі (до Елджернона). Ви йдете на ці жахливі муки, аби зробити мені приємність?

Елджернон. Так.

Ґвендолен. Тож яка дурість говорити про рівність статей! Коли йдеться про самопожертву, чоловіки безмежно вищі за нас.

Джек. Отож бо й є. (Тисне руку Елджернонові.)

Сесілі. Часом вони виявляють таку фізичну мужність, про яку ми, жінки, і не уявляємо!

Ґвендолен (до Джека). Голубе мій!

Елджернон (до Сесілі). Голубко моя!

Дві пари обіймаються. Входить Мерімен. Побачивши, яка тут ситуація, він чемно покахикує.

Мерімен. Гм! Гм! Леді Брекнел!

Джек. Сили небесні!

Входить леді Брекнел. Закохані сполохано відстороняються одне від одного. Мерімен виходить.

Леді Брекнел. Ґвендолен! Що це означає?

Ґвендолен. Тільки те, мамо, що ми з містером Ворзінґом взяли заручини і збираємось одружуватись.