Повне зібрання короткої прози. Том 3

— Мені потрібні люди, які вміють ставити правильні запитання, — пояснив Кортленд. — Інакше ми не отримаємо потрібних відповідей. Ремонтник, якщо ми його взагалі ще побачимо, пробуде тут лише деякий час. Цей час ми маємо використати, щоб дізнатися... — тут він замовк, бо до нього підійшла дружина. — Що таке?

— Хлопцям теж цікаво подивитися, — попросила Фей. — Ти дозволиш? Вони обіцяли не галасувати, — і благально додала: — Я б теж хотіла лишитися.

— Ну то лишайтеся, — відмахнувся Кортленд. — Може, тут і дивитися не буде на що.

Поки дружина розливала всім каву, Кортленд продовжив:

— Передусім ми маємо дізнатися, чи він нас не обманює.

Треба поставити запитання-пастки, нехай над ним попрацюють професіонали своєї справи. Якщо він — шахрай, вони виведуть його на чисту воду.

— А якщо він не бреше? — зацікавлено спитав Ендерсон. — Якщо він не прикидається, отже, він...

— Отже, він із наступного десятиліття, і ми маємо витиснути з нього все, що може стати нам у пригоді. Але... — Кортленд зробив паузу, — я сумніваюся, що він володіє достатніми теоретичними знаннями. У мене склалося враження, що хлопець перебуває на найнижчих щаблях професійних сходинок. Найкраще, мабуть, буде розпитати у того ремонтника про специфіку його роботи. А з цього ми вже зберемо якусь картинку і зробимо свої узагальнені висновки.

— Ну, розкаже він нам, чим заробляє на життя, — зауважив практичний Песброк, — та й усе.

— Нам пощастить, якщо він взагалі прийде, — відказав Кортленд. Він сів на диван і заходився методично чистити свою люльку. — Усе, що ми можемо, — це чекати. Кожен із нас має продумати, які ставитиме запитання. Майте на увазі, що запитуватимете чоловіка з майбутнього, який не усвідомлює, що він із майбутнього, і збирається ремонтувати техніку, якої ще не існує.

— Мені страшно, — зізналася судова стенографістка, пополотнівши й широко розплющивши очі, чашка у неї в руці затремтіла.

— А мені це вже в печінках сидить, — пробурмотів Гарлі, втупившись у підлогу. — Забагато галасу даремно.

І саме цієї миті на порозі з’явився майстер з ремонту свіблів і сором’язливо постукав у вхідні двері.

Юнак був схвильований і ще більше збентежений, ніж першого разу.

— Мені дуже шкода, сер, — сказав він, забувши привітатися, — що відволікаю вас від вашого товариства, проте я перевірив мої записи, і це абсолютно правильна адреса. Я ходив і до ваших сусідів, — додав він жалісливо, — та всі лише руками розводили.

— Заходьте, — витиснув із себе Кортленд. Він відступив убік, даючи змогу пройти ремонтникові свіблів, і провів його до вітальні.

— Оце він і є? — прошепотів Песброк із сумнівом, примруживши сірі очі.

Кортленд удав, що не чує.

— Сідайте, будь ласка, — припросив він ремонтника. Краєм ока Кортленд помітив, що Ендерсон і Гарлі підступили ближче, а Паркінсон відкинув газету й схопився на ноги. На кухні, судячи зі звуків, почався магнітофонний запис... уся квартира прийшла в рух.

— Може, я невчасно, — з тривогою в голосі пробелькотів ремонтник, поглядаючи скоса на те, як його оточують незнайомі люди. — Я, сер, не хочу вам заважати, адже у вас гості.

З похмурим виглядом умостившись на бильці крісла, Кортленд відповів:

— Ви саме вчасно. Власне, ви прийшли в найкращий час, — Кортленд відчув страшенне полегшення: тепер у них з’явився шанс. — Не знаю, що мені стрельнуло в голову, — запобігливо вів він далі. — Мабуть, я просто розгубився. Авжеж, у мене є свібл. Він на кухні.

Обличчя ремонтника сіпнулося від сміху.

— Та невже? — розвеселився він. — На кухні? Я вже давно не чув такого жарту.

Кортленд кинув погляд на Песброка. Біс його знає, що в цьому такого кумедного. Раптом йому сипнуло морозом по спині, чоло і долоні вкрив холодний піт. Що воно взагалі таке, той свібл? Може, треба було одразу про це спитати... чи не питати взагалі і лишити все як є. Може, вони копають не там, де слід. Може — і йому не сподобалася ця думка, — краще їм взагалі нічого не знати.

— Я розгубився, — повторив він, — через вашу термінологію.

Я не знав, що ця штука — то свібл, — і обережно додав: — Можу припустити, що так його охрестили в народі, проте, заплативши шалені гроші, я надаю перевагу правильній його назві.

Ремонтник свіблів виглядав геть спантеличеним; Кортленд збагнув, що знову схибив; вочевидь, свібл — це і є узвичаєна назва.

Ситуацію врятував Песброк.

— Як довго ви ремонтуєте свібли, містере..., — він замовк, проте блідий худорлявий молодик так і сидів із вибалушеними очима. — Чи не нагадаєте нам своє ім’я? — підказав Песброк.

— Моє що? — ремонтник свіблів аж відсахнувся від нього. — Сер, я вас не розумію.

Боже милостивий, подумав Кортленд. Це буде важче, ніж він розраховував, — ніж будь-хто з них розраховував.

Песброкові урвався терпець:

— У вас же має бути ім’я? У всіх є ім’я.

Молодий ремонтник глипнув на них і, почервонівши, опустив погляд на килим.

— Сер, я належу до четвертої сервісної групи. Тож у мене ще немає імені.