Повне зібрання короткої прози. Том 3

— Хочеш, я відчиню? — безтурботно гукнула Фей із кухні.

— Не треба, — Кортленд неохоче підвівся, взув капці й поплентався через усю кімнату — повз диван, торшер, журнальний столик, фонограф і книжкову шафу — до вхідних дверей. Він був технологом середніх років і міцної статури та не любив, коли його відривали від роботи.

У коридорі стояв незнайомець.

— Добрий вечір, сер, — привітався він, уважно вдивляючись у свої папери. — Вибачте, що турбую.

Кортленд похмуро витріщився на юнака. Мабуть, прийшов щось пропонувати на продаж. Худий, зі світлим волоссям, у білій сорочці з метеликом, в однобортному синьому костюмі, той стояв, притримуючи однією рукою теку й затиснувши під пахвою другої чорну валізку. На сухорлявому обличчі застиг зосереджений вираз. Здавалося, що незнайомець перебуває у якомусь сум’ятті, брови насуплені, губи стиснуті в тонку лінію, м’язи на щоках посмикуються. Кинувши погляд на господаря, хлопець уточнив:

— Це Лівенсворт, 1846? Квартира З-А?

— Саме так, — підтвердив Кортленд із безкінечним, як у тупоголової худоби, терпінням.

Напруга на обличчі чоловіка трохи спала.

— Так, сер, — промовив він бундючним тенором. Зазирнувши через плече Кортленда до квартири, він додав: — Перепрошую, що відволікаю вас цього вечора від роботи, проте, як ви, мабуть, знаєте, ми були дуже зайняті останні кілька днів. Тож не могли раніше зреагувати на ваш виклик.

— Мій виклик? — перепитав Кортленд. Його шия під незастібнутим комірцем почервоніла. Поза всяким сумнівом, це Фей втягнула його у щось, вигадала щось таке, що їм, на її переконання, життєво необхідне в побуті, а йому тепер усе це розгрібати. — Який іще виклик? — вибухнув він. — У чому річ?

Юнак знітився, голосно сковтнув, вичавив із себе посмішку й квапливо пробурмотів:

— Сер, я — ремонтник, якого ви викликали, я прийшов полагодити ваш свібл.

У Кортленда на язику вертілася жартівлива відповідь, пізніше він пошкодував, що не озвучив її. «Може, — хотів він сказати, — я не хочу лагодити свібл. Може, я хочу, щоб мій свібл лишався таким, яким він є». Проте не сказав. Натомість, кліпнувши, він злегка потяг двері на себе й вигукнув:

— Мій що?!

— Так, сер, — наполягав юнак. — Нам надійшов ваш запит на налаштування свібла. Зазвичай ми самі дізнаємося про успішне його встановлення, проте ваш дзвінок нас випередив, тож я прийшов із набором інструментів. А тепер, оскільки ваша скарга стосувалася... — хлопець заходився гарячково гортати свої документи. — Втім, нема потреби уточнювати; ви самі можете мені сказати, чого вона стосувалася. Як ви, напевно, знаєте, сер, ми не є офіційними представниками торгівельної корпорації... ми надаємо так званий страховий захист, який ви автоматично отримуєте після купівлі товару. Авжеж, ви можете відмовитися від наших послуг. — І він спробував недолуго пожартувати: — Кажуть, що на ринку технічної підтримки серйозна конкуренція.

Жарт не справив жодного враження через дидактичний тон гумориста. Виструнчившись усім своїм худорлявим тілом, хлопець додав:

— Але дозвольте вас запевнити, що ми займаємося ремонтом свіблів, відколи старий Р. Дж. Райт винайшов першу експериментальну модель з атомним двигуном.

Якийсь час Кортленд не міг вимовити й слова. У його голові вирувала справжнісінька фантасмагорія думок: якісь квазітехнологічні побудови, рефлексивні оцінки і незрозумілі формули. Отже, свібли часто ламаються одразу після встановлення?

Великі бізнес-операції... висилають свого ремонтника, коли гроші вже заплачені. Монополістичні тактики... виштовхують конкурентів, поки ті не скористалися своїм шансом. Мабуть, платять якийсь відсоток материнській компанії. Спільна бухгалтерія.

Проте жодна з думок не допомогла з’ясувати суті проблеми. Неймовірним зусиллям він змусив себе сконцентруватися на юнакові, який нервово тупцявся в коридорі зі своєю чорною валізкою і текою.

— Юначе, — з притиском сказав Кортленд, — мабуть, ви помилилися з адресою.

— Невже, сер? — ввічливо промимрив юнак, і його обличчя на мить скривилося від потрясіння. — Не та адреса? Боже, диспетчер знову все наплутав через цю новомодну...

— Прогляньте ретельніше папери, — порадив Кортланд, беручись за дверну ручку. — Я навіть не знаю, що воно таке — той свібл, у мене взагалі немає цієї чортівні, і я вам не телефонував.

Перш ніж захряснути двері, він самовдоволено завважив вираз обличчя паралізованого жахом юнака. Потім ремонтника затулила фарбована дерев’яна поверхня, і Кортленд поплентався назад до столу.

Свібл. Що це ще за свібл, чорти б його вхопили? Похмуро вмостившись на стільці, він спробував повернутися до того, на чому зупинився, проте його думки полинули геть в іншому напрямі.

Та немає на світі ніяких свіблів. Він знався на цьому. Читав тижневик «Ю-Ес Ньюз» і «Волл-стріт джорнал». Якби свібл насправді існував, він би неодмінно довідався про нього, хіба що свібл — це якась дріб’язкова штука для домашнього господарства. Мабуть, саме так воно і є.