Повне зібрання короткої прози. Том 3

— Гей, чуєш? — покликав він дружину, і за мить Фей з’явилася на порозі кухні, тримаючи в руках рушник і тарілку із синім візерунком. — Що це за вигадки? Тобі щось відомо про свібли?

Фей похитала головою.

— Ні, нічого.

— Ти часом не замовляла якогось хромованого чи то пластикового свібла від «Мейсі»?

— Запевняю тебе, що ні.

Може, це щось для дітей? Якась популярна в молодших класах моднява іграшка? Були ж у них ковбойські краватки, картки з картинками чи якісь там ігри. Проте дев’ятирічні дітлахи не купують товарів, які приходить встановлювати служба технічної підтримки з чималим набором інструментів, — тим паче за п’ятдесят центів кишенькових, які його сини отримують на тиждень.

Врешті цікавість перемогла. Кортленду закортіло дізнатися, просто задля власної обізнаності, як виглядає саме свібл. Скочивши на ноги, Кортленд кинувся до вхідних дверей і шарпнув їх на себе.

Звісно, у коридорі вже нікого не було. Юнак пішов геть, залишивши по собі легкий запах одеколону й нервового поту, — та й усе.

Та й усе, за винятком зіжмаканого папірця, що, мабуть, випав із його теки. Кортленд нахилився й підняв папірець із килимка. Це була копія замовлення, де було зазначено код запиту, назву служби обслуговування й адресу замовника.

1846, Лівенворт-стріт, С.-Ф. Вх. дзв. прийн. Ед Фулер 21:20, 28.5. Свібл 30s15H (люкс). Рекомендована перевірка параметрів зворотного зв’язку і заміна нейронного аґреґата. AAw3-6.

Ані цифри, ані решта даних нічого Кортлендові не роз’яснили. Він зачинив двері й повільно побрів до столу. Розгладивши папірець, він удруге перечитав цей безглуздий набір слів, силкуючись вгадати в них бодай якийсь сенс. Угорі на аркуші було надруковано:

СЛУЖБА ТЕХНІЧНОЇ ПІДТРИМКИ

455, Монтґомері-стріт, Сан-Франциско 14. Ri8-4456n

Засн. 1963 р.

То ось воно що! Все пояснювала скупа примітка: дата заснування — 1963 рік. Кортленд тремтливою рукою за звичкою потягнувся до люльки. Тепер зрозуміло, чому він ніколи не чув про свібли. І чому в нього не могло їх бути... і чому молодий ремонтник не знайде їх ні в кого у цьому будинку, хай скільки квартир обійде.

Свіблів іще не винайшли.

Після якогось часу, протягом якого Кортленд напружено зводив думки докупи, він схопив телефон і набрав домашній номер свого підлеглого з лабораторії «Песко».

— Мені начхати, що в тебе на сьогодні плани, — твердо сказав він. — Зараз я дам тобі список доручень і хочу, щоб ти негайно їх виконав.

Кортленд майже фізично відчув, як Джек Гарлі на тому кінці дроту ледве стримує гнів.

— Сьогодні? Слухай, Дейве, фірма мені не матір... у мене є своє життя. Якщо ти гадаєш, що я зараз побіжу...

— Йдеться не про «Песко». Дістань мені звукозаписний прилад і відеокамеру з інфрачервоним об’єктивом. Найми судового стенографа. І розшукай одного з електриків нашої фірми — сам вирішуй, кого саме, головне — найкращого. А ще Ендерсона з інженерного відділу. Якщо не вдасться його, то когось із наших дизайнерів. І ще мені потрібен хтось із конвеєра, приведи мені якогось старого механіка, досвідченого у своїй справі. Такого, щоб справді знався на машинах.

Гарлі із сумнівом у голосі відповів:

— Ти, звісно, керівник, принаймні керівник дослідницького центру. Але ж це треба якось узгодити з адміністрацією фірми. Ти не проти, якщо я звернуся до когось вищого за тебе за посадою, скажімо, отримаю дозвіл від Песброка?

— Чому б ні? — Кортленд швидко прийняв рішення. — А краще я сам йому зателефоную; може, він знає, що відбувається.

— А що відбувається? — зацікавився Гарлі. — У тебе такий дивний голос... Невже хтось винайшов саморозпилювальну фарбу?

Кортленд, не відповівши, поклав слухавку, вичекав одну нестерпну хвилину і зв’язався зі своїм начальником, власником «Фарб Песко».

— У вас знайдеться вільна хвилинка? — коротко запитав він, коли дружина Песброка розбудила свого сивочолого чоловіка від полуденного сну й покликала його до телефону. — Я натрапив на дещо важливе, хотів би це з вами обговорити.

— Йдеться про фарбу? — іронічно пробурчав Песброк. — Бо якщо ні...

Кортленд перебив його і повільно й докладно переповів історію своєї зустрічі з ремонтником свіблів.

Коли він договорив, його роботодавець іще довго мовчав.

— Добре, — нарешті озвався Песброк, — можливо, я й міг би піти вам назустріч. Ви мене зацікавили. «Купили», як то кажуть. Але, — розважливо додав він, — якщо це марнування часу, я стягну з вас вартість роботи та обладнання.

— Марнування часу? Маєте на увазі, якщо з цього не буде зиску?

— Ні, — заперечив Песброк. — Я застерігаю вас від того, щоб ви свідомо мене розігрували, знаючи, що це просто дурні вигадки. У мене мігрень, і мені не до розіграшів. Якщо ви це кажете серйозно, якщо справді вважаєте, що з цього вийде щось путнє, я покрию всі ваші витрати за рахунок фірми.

— Я кажу цілком серйозно, — запевнив Кортленд. — Ми з вами досягли такого віку, коли вже не до ігор.