Повне зібрання короткої прози. Том 3

— Насправді, — Песброк міркував уголос, — що старшим стаєш, то легше пристаєш на всілякі авантюри, а ваша справа скидається на авантюру. — Кортленд якимось шостим чуттям відчув, що його бос таки наважився. — Я зателефоную Гарлі і дам йому свою згоду. Візьміть усе, що потрібно... Припускаю, що ви передовсім спробуєте вистежити цього ремонтника і з’ясувати, хто він є насправді.

— Саме так я і збираюсь вчинити.

— А якщо він справді фахівець з ремонту тих штук... що тоді?

— Ну, — обережно почав Кортленд, — тоді я спробую в нього дізнатися, що таке свібл. Для початку. А потім, можливо...

— Ви думаєте, він повернеться?

— Авжеж. Він не знайде потрібної адреси, це вже точно.

Ніхто з тутешніх не міг викликати ремонтника свіблів.

— Чому ви все зводите до того свібла? Хіба не доречніше розпитати, як він потрапив до нас із майбутнього?

— Думаю, він знає, що таке свібл... і навряд чи знає, як тут опинився. Він навіть не усвідомлює, куди саме потрапив.

Із цим Песброк погодився.

— Схоже на те. Можна до вас долучитися? Я б хотів на це подивитися.

— Звісно, — запевнив його Кортленд, який добряче спітнів, прикипівши очима до зачинених дверей квартири. — Але вам доведеться спостерігати за всім з іншої кімнати. Мені б не хотілося, щоб усе зірвалося... можливо, це наша єдина нагода.

Терміново скликані й невдоволені працівники фірми заповнили помешкання, чекаючи на Кортлендові вказівки. Джек Гарлі в гавайській сорочці, вільних штанях і черевиках на каучуковій підошві роздратовано підійшов до Кортленда й почав розмахувати сигарою перед його носом.

— Ну, ось і ми. Не знаю, що ти вже наплів тому Песброку, та старий тобі повірив, — роззирнувшись квартирою, Гарлі спитав: — То як, ознайомиш нас зі справою? Перш ніж щось робити, непогано було б почути, що й до чого.

На порозі спальні з’явилося двоє хлопчиків із заспаними, напівзаплющеними очима. Фей стурбовано метнулася до них і відправила назад до спальні. Усі присутні трималися невпевнено, їхні обличчя були позначені обуренням, нетерплячою цікавістю чи, навпаки, знудженою байдужістю. Ендерсон, інженер-конструктор, поводився стримано й зарозуміло. МакДавел, токар із сутулими плечима й чималим животом, оглядаючи дорогі меблі, спочатку сповнився пролетарської зневаги, та потім, згадавши про своє брудне робоче взуття і штани в масних плямах, впав у знічену апатію. Фахівець зі звукозапису знай тягнув дріт від мікрофонів до поставленого на кухні магнітофона. Струнка молода жінка, судова стенографістка, совалася на незатишному кріслі в кутку. Знічев’я гортаючи «Форчен», на дивані розсівся Паркінсон, аварійний електрик фірми.

— А де відеоапаратура? — похопився Кортленд.

— Уже їде, — відповів Гарлі. — Ви тут не полюєте, бува, на крадія стародавніх іспанських коштовностей?

— Для цього я міг би обійтися без інженера з електриком, — відрубав Кортленд. Він став походжати вітальнею, бурмочучи: — Найімовірніше, він уже не з’явиться, мабуть, повернувся у свій час або заблукав бозна-де.

— Хто? — вражено вигукнув Гарлі, видихаючи сірий сигаретний дим. — Що діється, люди?

— До мене прийшов незнайомець, — стисло почав пояснювати Кортленд. — Торочив про якесь обладнання, якийсь нечуваний прилад. Зветься свібл.

Присутні спантеличено перезирнулися.

— Ану, ваші здогади, — похмуро запропонував Кортленд. — Ендерсоне, ти перший. Що таке свібл?

Ендерсон вишкірився:

— Гачок, що сам переслідує рибу.

Паркінсон озвався наступним:

— Британське авто з одним-єдиним колесом.

Гарлі знехотя докинув:

— Якась дурня. Пристрій для прибирання за домашніми тваринами.

— Пластиковий ліфчик, — бовкнула навмання стенографістка.

— Не знаю, — роздратовано відмахнувся МакДавел. — Ніколи не чув про таке.

— Отож-бо, — підсумував Кортленд, вкотре позираючи на годинник. Він почувався на межі істерики, минула вже година, за ремонтником і слід захолов. — Ніхто з нас не знає і навіть немає здогадок. Але колись, за дев’ять років, чоловік на прізвище Райт винайде перший свібл, і це стане прибутковим бізнесом. Їх виготовлятимуть, люди їх купуватимуть і за них платитимуть, викликатимуть для їх лагодження ремонтників.

Двері відчинилися, і до приміщення зайшов Песброк із перекинутим через руку пальтом і в пом’ятому стетсонському капелюсі на голові.

— Ну що, приходив? — метким поглядом старечі очі швидко оглянули кімнату. — У вас уже наче все готово.

— Ні, більше не було, — пригнічено відповів Кортленд. — Чорт... я ж сам його випровадив, поки докумекав, звідки він прибув, було вже пізно.

Він показав Песброку пожмаканий бланк замовлення.

— Зрозуміло, — сказав Песброк, віддаючи аркуш Кортлендові. — Отже, якщо той ремонтник повернеться, ви маєте записати на плівку все, що він скаже, і сфотографувати всі інструменти, які будуть при ньому, — тоді зробив жест у бік Ендерсона з МакДавелом: — А решта вам для чого? Яка з них тут користь?