Повне зібрання короткої прози. Том 3

— Я — поганий знавець історії, — прохрипів Кортленд. — Не дуже старався у школі... Нагадайте, та війна шістдесят першого була між Росією та Америкою?

— О, — відгукнувся ремонтник, — та, власне, між усіма. Росія, авжеж, очолила Східний блок. Америка — Західний. Але у війну були втягнуті геть всі. Втім, то була маленька війна, не варто й згадувати.

— Маленька? — нажахано перепитала Фей.

— Ну, — виправився ремонтник, — можливо, на той час вона виглядала масштабною. Але будівлі після неї вціліли. Та й протривала вона лише кілька місяців.

— І хто... переміг? — здушено запитав Ендерсон.

Ремонтник пирхнув.

— Переміг? Дивне запитання. Більше людей вціліло у країнах Східного блоку, якщо ви про це. Так чи інакше, війна шістдесят першого була важлива — поза всяким сумнівом, ваш учитель історії на цьому мав наголосити — винайденням свіблів. Р. Дж. Райта осяяло, коли він спостерігав цю біганину між таборами. Тож сімдесят п’ятого року, коли почалася справжня війна, у нас було вже безліч свіблів, — він замислився, а потім додав: — Власне, можна сказати, що ця справжня війна була війною за свібли. Вона стала останньою. Між тими, хто хотів мати свібли, і тими, хто не хотів, — і він самовдоволено закінчив: — Авжеж, перемогли ми.

За деякий час Кортленд порушив мовчання:

— Що сталося з іншими? З тими, хто... був проти свіблів?

— Ну, — спокійно відповів ремонтник, — з ними розібралися свібли.

Кортленд тремтливими руками підпалив свою люльку.

— Я цього не знав.

— Що ви мали на увазі? — втрутився у розмову Песброк. — Як свібли з ними розібралися? Що вони з ними зробили?

Ремонтник ошелешено похитав головою.

— Я й не знав, що наші громадяни настільки необізнані, — очевидно, йому сподобалася роль просвітника, випнувши кістляві груди, він заходився викладати основи історії уважному колу слухачів: — Перший свібл із атомним двигуном був справді грубою моделлю. А проте, він виконав своє призначення. На початку він умів лише ділити біженців на дві групи: тих, хто справді у щось вірив, і тих, хто лише вдавав, що вірить, і міг знову змінити свою думку... хто не був на сто відсотків вірний ідеї. Влада хотіла знати, хто з біженців, які пристали на бік Заходу, не зрадить їх у війні, і виявити шпигунів та секретних агентів. Це й було на самому початку завданням свібла. Не те, що сьогодні.

— Авжеж, — безживним голосом підтакнув Кортленд, — куди їм до сьогоднішніх.

— Сьогоднішні, — підхопив ремонтник, — уже не займаються такими дурницями. Безглуздо чекати, поки індивід розвине контрідеологію, а потім сподіватися, що він від неї відмовиться. Сміх та й годі! Після шістдесят першого року лишилася тільки одна контрідеологія — тих, хто виступав проти свіблів.

Він щасливо розсміявся.

— Відповідно, свібли почали виокремлювати тих, хто не хотів, щоб свібли ділили нас на групи. Ого, люди, оце була війна! Не брудна, з бомбами й напалмом. А наукова — без колишнього розпилювання хімічних речовин. Свібли спускалися в підвали, руїни й укриття і витягали звідти інакодумців, одного за одним. Поки не зібрали їх усіх. Відтепер, — підсумував він, готуючи своє обладнання, — ми не мусимо хвилюватися про війни чи щось подібне. Більше не буде конфліктів, бо в нас немає контрідеологій. Райт показав, що насправді немає значення, яку сповідувати ідеологію, і байдуже, буде це комунізм, вільне підприємництво, соціалізм, фашизм чи рабство. Головне — щоб усі ми щиро переймалися цією ідеєю і були їй вірними до кінця. І, поки у нас є наші свібли... — він змовницьки підморгнув Кортленду. — Ну, як власник нового свібла, ви, безперечно, вже відкрили для себе його переваги. Тепер вам знайоме відчуття захищеності й задоволення від непохитної ідеологічної позиції, спільної для всіх на Землі. Від усвідомлення, що немає жодної загрози, жодного шансу, що ви пуститеся берега, а якийсь свібл мимохіть поживиться вами.

Першим прийшов до тями МакДавел.

— Отож-бо, — глузливо зауважив він. — Недарма нам із жінкою він так потрібен.

— О, ви обов’язково маєте завести у себе свібла, — наполегливо почав радити ремонтник. — Подумайте лише: коли у вас буде свібл, він автоматично почне вас регулювати. І ви без зусиль і сумнівів триматиметеся правильного курсу. Ви будете завжди певні, що не відхиляєтеся від нього. Згадайте наш слоган: «Нащо бути вірним наполовину?» Ваш свібл безболісно коригуватиме ваші погляди. А якщо ви просто сподіваєтеся, що йдете правильним шляхом, глядіть, щоб в гостях у вашого друга його свібл не заліз вам у череп і не висмоктав усе до решти. Звісно, — замислився він, — інколи чужий свібл встигає вас переналаштувати. Але зазвичай уже запізно. Зазвичай... — він усміхнувся, — зазвичай людей уже не врятувати, щойно вони ступають на криву доріжку.

— А ваша робота, — пробурмотів Песброк, — полягає в тому, аби стежити, щоб свібли справно працювали?

— Так, бо вони припиняють слухатися, якщо залишити їх напризволяще.

— Хіба не парадокс? — здивувався Песброк. — Свібли стежать за нашою слухняністю, а ми — за їхньою. Виходить якесь замкнене коло...