Повне зібрання короткої прози. Том 3

— Дуже популярна особа. Маси його обожнюють. Один із народу — їхній голос. Коли я купував цигарки, то дізнався, що він надає перевагу одному конкретному бренду. Тепер цей бренд шалено популярний, він фактично витиснув своїх конкурентів із ринку. Те саме з пивом. Скотч у цій склянці, ймовірно, саме такий, як любить Єнсі. Це стосується навіть тенісних м’ячиків. От тільки він не грає в теніс — він грає в крокет. Весь час, щовихідних, — отримавши новий напій, Екмунд закінчив: — Тож відтепер усі грають у крокет.

— Як може крокет стати найпопулярнішим видом спорту на планеті? — здивувався Тавернер.

— Це не планета, — кинув Дорсер. — Просто нікчемний супутник.

— Але не з погляду Єнсі, — виправив Екмунд. — Ми повинні сприймати Каллісто як планету.

— Чому? — спитав Тавернер.

— За духом це планета. Єнсі любить, щоб люди дивилися на речі з позиції духовності. Твердо вірить у Бога, чесність влади, сповідує працьовитість і охайність. Заяложені трюїзми.

Тавернер посерйознішав.

— Цікаво, — пробурмотів він. — Треба буде зустрітися й познайомитися з ним.

— Навіщо? Він — найобмеженіший і найпосередніший чоловік із усіх, кого тільки можна уявити.

— Можливо, — відповів Тавернер, — саме тому я ним і зацікавився.

Бебсон, кремезний і грізний, зустрів Тавернера на вході до Офісу Єнсі.

— Авжеж, ви можете зустрітися з містером Єнсі. Але він дуже зайнята людина — доведеться зачекати, перш ніж у нього звільниться хвилинка для вас. Усі хочуть побачитися з містером Єнсі.

Тавернер спокійно запитав:

— І як довго мені чекати?

Поки вони йшли через фоє до ліфтів, Бебсон подумки щось підраховував.

— Ну, скажімо, чотири місяці.

— Чотири місяці?

— Джон Єнсі — чи не найпопулярніша людина з нині живих.

— Тут, у вас, можливо, — огризнувся Тавернер, коли вони увійшли до переповненого ліфта. — Але от я, наприклад, про нього досі не чув. Якщо він настільки славнозвісний, чому про нього немає розголосу в Ніплані?

— Насправді, — зізнався Бебсон хрипким довірливим шепотом, — я не уявляю, що люди знайшли в Єнсі. З мого погляду, він — лише роздута мильна бульбашка. Але тутешні люди від нього у захваті. Зрештою, Каллісто — це провінція. Єнсі звертається до людей з певним типом мислення — до тих, кому хочеться бачити світ простим. Боюся, що населення Терри для Єнсі надто глибокодумне.

— А ви вже пробували транслювати на Терру?

— Ще ні, — сказав Бебсон. І, замислившись, додав: — Можливо — пізніше.

Поки Тавернер міркував над словами цього дужого чоловіка, ліфт зупинився на верхньому поверсі. Чоловіки вийшли у розкішний тьмяно підсвічений коридор, устелений килимами. Бебсон штовхнув двері, і вони опинилися у просторому, метушливому офісі. Всередині саме тривала підготовка найновішого єнсівського Гештальту. Група єнсівців з напруженими й критичними виразами облич мовчки передивлялася відео. Ґештальт зображав Єнсі за старомодним дубовим столом, заглибленим у читання. Вочевидь, він займався філософуванням: на стільниці були розкладені книжки й папери. На обличчі Єнсі застиг зосереджений вираз, він сидів, підперши чоло рукою, у врочистій задумі.

— Це для ранкової передачі наступної неділі, — пояснив Бебсон.

Тут губи Єнсі заворушились, і він заговорив.

— Друзі, — почав він глибоким, дружнім, по-змовницькому довірливим голосом, — знаєте, я сидів за своїм столом — десь так, як оце ви зараз сидите у своїх вітальнях... — тут камера переключилася, тепер вона знімала крізь відчинені двері Єнсівського кабінету. У вітальні була знайома всім дружина Єнсі, миловидна домогосподарка середнього віку, вона сиділа на зручному дивані й щось старанно шила. Їхній онук Ральф грався на підлозі у популярну гру в камінчики. У кутку дрімав пес.

Один із єнсівців зробив позначку у своєму блокноті. Тавернер зиркнув на нього, дещо спантеличений.

— Авжеж, я був із ними, — продовжив Єнсі, усміхнувшись. — Читав Ральфові кумедні історії. Він сидів у мене на колінах, — тло розпливлося, втіливши на мить фантомну сцену з Єнсі, на колінах у якого совався веселий онук. Потім повернулися стіл і заставлений книгами кабінет. — Я надзвичайно вдячний своїй родині, — зізнався Єнсі. — У скрутні часи я звертаюся до неї за підтримкою, це моя опора, — єнсівець знову щось занотував у блокноті.

— Сидячи тут, у своєму кабінеті, цього чудового недільного ранку, — вів далі Єнсі, — я усвідомив, наскільки нам пощастило жити, пощастило мешкати на цій прекрасній планеті, у цих надійних містах і будинках, і радіти всьому тому, що посилає нам Господь. Проте нам треба не забувати про обережність. Не можна допустити, щоб нас цього позбавили.

Нараз вираз обличчя Єнсі змінився. Тавернеру здалося, що зображення злегка переінакшилося. Це була геть інша людина, зник добродушний погляд. Чоловік, якого він тепер бачив, став немов старшим, монументальнішим. Суворий батько, який напучує своїх дітей.