Повне зібрання короткої прози. Том 3

Тавернер нашвидкоруч прокрутив записи, де йшлося про інші важливі теми. Усе було зроблено за одним зразком: в одному реченні Єнсі стверджував щось, в іншому спростовував. Таким чином досягався сукупний ефект — акуратне зануления, вправне заперечення. Тим часом глядач залишався в полоні ілюзії, що ласував на щедрому й різноманітному інтелектуальному бенкеті. Це вражало. І виконано дуже професійно: кінцівки були надто вправно пов’язані одна з одною, щоб бути суто випадковими.

На світі не було безпечнішого базікала, ніж Джон Едвард Єнсі. Він здавався занадто досконалим у цьому, щоб бути реальним.

Спітнілий, Тавернер вилетів із головної зали архіву й попрямував до дальніх офісів, де за пультами й монтажними столами працювали єнсівці. Усі були поглинуті роботою. Обличчя людей навколо нього були добродушні, буденні, майже знуджені. Такі ж приязні та прості, як і в самого Єнсі.

Безпечні — і диявольські у цій своїй безпечності. І з цим нічого не вдієш. Що може закинути людям ніпланська поліція, якщо їм до вподоби слухати Джона Едварда Єнсі, якщо вони бажають наслідувати його приклад? Хіба це злочин?

Тож не дивно, що Бебсону байдуже до поліцейського розслідування. Не дивно, що прикордонники їх так легко пропустили. Тут не було ані політичних в’язниць із примусовою працею, ані концтаборів — у цьому не було потреби.

Катівні й концентраційні табори потрібні лише тоді, коли не вдається когось у чомусь переконати. А тут метод переконання чудово спрацював. Поліційна держава, в якій влада тримається на залякуванні громадян, з’являється тоді, коли тоталітарна система починає розпадатися. Ранні тоталітарні суспільства не були абсолютними, влада не втручалася в усі сфери життя. Проте відтоді техніка комунікації набула відчутного розвитку.

Просто у нього на очах поставала перша справді абсолютна тоталітарна держава: безпечно й банально. І на останній — жахливій, але цілком логічній — стадії цього творення батьки всіх немовлят-хлопчиків втішено й добровільно називатимуть Джонами Едвардами.

Чому б ні? Вони вже жили, діяли і думали так само, як Джон Едвард. А жінки мали інший взірець для наслідування — місіс Марґарет Еллен Єнсі. У неї також був повний набір суджень: вона пропонувала всім жінкам наслідувати дизайн її кухні, уподобання в одязі, рецепти та стиль життя. Навіть молодь мала з кого брати приклад: їм правило за зразок юне пагіння Єнсі. Влада нічим не погребувала.

До Тавернера з виразом щирої приязні на обличчі підійшов Бебсон.

— Як справи, офіцере? — усміхнувся він і поклав руку Тавернеру на плече.

— Добре, — ледве вичавив із себе Тавернер і скинув руку порухом плеча.

— Вам сподобався наш маленький офіс? — у густому голосі Бебсона лунала непідробна гордість. — Ми добре виконуємо свою роботу, дотримуючись високих стандартів якості, виробляючи справжній мистецький продукт.

Здригаючись від безсилої люті, Тавернер вискочив з офісу в коридор. Не дочекавшись ліфта, оскаженіло кинувся до сходів.

Він більше не міг залишатися в Офісі Єнсі, він мусив якнайшвидше забратися звідси.

Із тіні в холі вийшов якийсь чоловік із блідим, знервованим обличчям.

— Зачекайте. Чи могли б ми з вами поговорити?

Тавернер протиснувся повз нього.

— Чого вам?

— Ви ж із поліції Ніплана, з терранського відділку? Я... — борлак чоловіка підскочив угору. — Я тут працюю. Мене звати Сіплінґ, Леон Сіплінґ. Я маю щось зробити... я так більше не можу.

— Тут нічого не вдієш, — відмахнувся Тавернер. — Якщо вони хочуть бути, як Єнсі...

— Але ж ніякого Єнсі немає, — вибухнув Сіплінґ, спазматично скрививши худе обличчя. — Ми його створили... ми вигадали його.

Тавернер завмер.

— Що зробили?

— Я вирішив... — голос Сіплінґа тремтів від хвилювання, коли він продовжив: — Я збираюся дещо зробити... я точно знаю, як саме треба діяти, — схопивши Тавернера за рукав, він прохрипів: — Ви маєте мені допомогти. Я можу це зупинити, але мені не вдасться зробити все самому.

Сидячи у гарній, добре вмебльованій вітальні Леона Сіплінґа, двоє чоловіків пили каву й спостерігали за тим, як діти вовтузяться на підлозі, бавлячись у свої ігри. Сіплінґова дружина разом із Рут Тавернер витирала на кухні тарілки.

— Єнсі — це синтез, — пояснив Сіплінґ, — така собі композитна особистість. Такої людини насправді не існує. Ми запозичили основні прототипи із соціологічних досліджень, зібрали ґештальт із різних типів особистостей, щоб наблизити його до життя. Проте ми відкинули те, що не хотіли в ньому бачити, й підсилили те, що вважали за потрібне.

Замислившись на якийсь час, він додав:

— Такий, як Єнсі, міг би існувати. Є багато людей, подібних до Єнсі. Саме в цьому й полягає проблема.

— Отже, ви зумисне почали втілювати ідею переробки людей за зразком Єнсі? — уточнив Тавернер.

— Я не можу достеменно сказати, яку ідею виношувала владна верхівка. Я писав рекламні тексти для компанії з виробництва засобів для полоскання рота. Влада Каллісто найняла мене й роз’яснила, чого від мене хочуть. Про мету проекту я лише міг здогадуватися.

— Під владою ви маєте на увазі раду місцевих чиновників?

Сіплінґ безрадісно засміявся.