Повне зібрання короткої прози. Том 3

— Я маю на увазі торговельні синдикати, яким належить цей супутник: цілком, геть з усім. Нас привчають називати Каллісто не супутником, а планетою, — його губи викривила гірка посмішка. — Мабуть, у влади є свій великий план. Він передбачає поглинання торговельних конкурентів на Ґанімеді, а коли це станеться, вони приберуть до рук і навколишні планети.

— Їм не здобути Ґанімед без відкритого оголошення війни, — заперечив Тавернер. — Його населення відстоюватиме свої компанії, — раптом йому сяйнуло. — Я зрозумів, — тихо сказав він. — Вони насправді збираються розв’язати війну. Для них це варте війни.

— Ще й як варте! А перш ніж оголосити війну, їм потрібно отримати підтримку народу. Хоча людям ця війна нічого не дасть. Вона знищить усіх дрібних підприємців, і влада сконцентрується в руках кількох можновладців. Щоб наснажити восьмимільйонне населення розпочати війну, їм потрібна інша авдиторія — покірні вівці. І вони її отримують. Коли ця кампанія з Єнсі завершиться, люди на Каллісто погодяться з будь-чим. Єнсі думає за них. Він розказує їм, які робити зачіски. В які ігри грати. Він розповідає жарти, які люди повторюють у себе на кухні. Їхні дружини готують ті самі страви, що й дружина Єнсі. У цьому крихітному світі всі наслідують його спосіб життя. Хай би що Єнсі робив, хай би у що він вірив. Ми виховували своїх громадян протягом довгих одинадцяти років. І важливим чинником у цій справі є незмінна монотонність. Ціле покоління зростає, заглядаючи Єнсі в рота з кожного приводу.

— Отже, це великий бізнес, — зробив висновок Тавернер. — Цей ваш проект зі створення і розвитку Єнсі.

— Лише до написання матеріалу залучено тисячі працівників. Ви бачили тільки першу стадію, а потім матеріали розповсюджуються по всіх містах: записи, фільми, книжки, журнали, постери, памфлети, театральні вистави та радіоп’єси, газетні публікацї, авто з гучномовцями, дитячі комікси, усна пропаганда, прихована реклама — повний набір. Безперервне насаджування зразкового Єнсі, — узявши з журнального столика перший-ліпший часопис, Сіплінґ продемонстрував вступну статтю. — «Як у Джона Єнсі справи із серцем?» Тут ідеться про те, як би нам жилося без Єнсі. Наступного тижня надрукують статтю про його шлунок, — і Сіплінґ кисло закінчив: — Ми знаємо мільйони шляхів. Ми використовуємо кожну нагоду. Нас називають єнсівцями, це нова форма мистецтва.

— А як ви — його творці — ставитеся до Єнсі?

— Він — лише красива декорація.

— То ніхто з вас йому не вірить?

— Навіть Бебсон із нього сміється. А Бебсон стоїть над усіма, над Бебсоном — хіба що ті, хто виписує чеки. Боже, якби і ми почали вірити в Єнсі... якби ми одного дня вирішили, що ці нісенітниці чогось варті... — Сіплінґове обличчя спотворив душевний біль. — Я більше не можу це зносити.

— Але чому? — із глибоким зацікавленням запитав Тавернер. Горловий мікрофон транслював кожне їхнє слово у вашингтонський офіс. — Мені цікаво дізнатися, що саме спонукало вас змінити свої погляди.

Сіплінґ нахилився і покликав сина.

— Майку, облиш-но на хвильку свої забавки і підійди до тата, — звернувшись до Тавернера, він пояснив: — Майкові дев’ять. Єнсі супроводжує його від народження.

Майк знехотя наблизився до чоловіків.

— Так, тату?

— Які оцінки ти отримуєш у школі? — спитав його батько. Хлопчик гордо випнув груди, він був ясноокою мініатюрою Леона Сіплінґа.

— П’ятірки, лише інколи четвірки.

— Він — розумник, — сказав Сіплінґ Тавернеру. — Добре засвоїв арифметику, географію, історію, всі обов’язкові предмети, — відтак він повернувся до хлопця: — Я поставлю тобі кілька запитань і хочу, щоб цей пан почув твої відповіді. Гаразд?

— Так, тату, — слухняно відповів хлопчик.

З похмурим виразом обличчя Сіплінґ попросив:

— Скажи нам, що ти думаєш про війну. Тобі ж розповідали про це в школі, і ти, мабуть, пам’ятаєш про всі великі війни в нашій історії. Правда?

— Так, тату. Ми вивчали Американську революцію, Першу Глобальну війну, а потім Другу Глобальну війну, Першу гідрогенну війну та Війну між колонізаторами Марса і Юпітера.

— Ми забезпечуємо школи посібниками Єнсі, — стисло пояснив Сіплінґ Тавернеру, — відправляємо пакети з навчальними матеріалами. Єнсі робить огляд історії, розтлумачує дітям значення кожної з подій. Єнсі викладає їм природничі науки. Єнсі навчає правильної постави, астрономії і всього на світі. Але хіба я міг передбачити, що мій власний син... — його голос понуро згас, та потім Сіплінґ знову заговорив: — Отже, ти знаєш усе про війну. Тепер розкажи, що ти думаєш про неї.

Хлопчик одразу відповів:

— Війна — це погано. Війна — це найжахливіше, що може статися. Війна ледь не знищила людство.

Пильно подивившись на сина, Сіплінґ запитав:

— Тебе хтось напоумив так говорити?

Хлопчик закліпав очима і невпевнено промовив:

— Ні, тату.

— Ти справді віриш у те, що сказав?

— Так, тату. Але ж це правда, чи не так? Хіба війна — це не погано?

Сіплінґ кивнув.

— Війна — це зло. А як щодо справедливих воєн?

І знову без вагань хлопчик відказав:

— Справедливі війни, звичайно, потрібні.

— Чому?

— Ну, щоб захистити наш спосіб життя.